Чим недільна Служба Божа відрізняється від тієї, яка відправлена в понеділок? Нічим суттєвим! Може, хіба тим, що в недільній Месі ми завжди проголошуємо «Credo», тобто визнаємо свою віру, і ще тим, що вона урочистіша. Тож має підстави запитання про те, чому Церква від самого початку вимагала, щоб ми брали участь у Божій Службі саме в неділю.
Пригадаймо, що, крім третьої заповіді Божої в Декалозі, яка наказує «день святий святкувати», Церква з XVI століття підсилила цей обов’язок так званою другою заповіддю церковною: у неділі та свята побожно брати участь у Месі.Аби зрозуміти винятковий характер неділі, потрібно поглянути на розрахунок часу в тижні, який існував за часів Христа. За старозавітною традицією, описаною в книзі Буття (2, 2), шабат, тобто сьомий день тижня, був для юдеїв днем святим і мав виняткове, сакральне й непорушне значення. Однак чому перші юдео-християни зважилися покинути кількатисячолітню традицію святкування шабату? Усе-таки для євреїв то була справжня культурна революція! Видно, для віруючих у Христа причина й мотивація запровадження нового святкового дня в тижні, і то саме «першого дня по шабаті», мала бути радикально переконлива.
Біблія нам тут дає повну відповідь. Причиною святкування першого дня після шабату був факт воскресіння Господа Христа саме цього дня. Тому Біблія визначає його як День Господній. Таку назву для неділі мають романські мови Європи (див. похідні назви від «Господь» – «Dominus»: domenica, dominica, domingo, dimanche). Найкраще, однак, це передає російська мова, називаючи неділю «воскресением» – тобто безпосередньо «воскресінням». Тож Церква від самого початку поєднала дві основоположні істини віри в одній обрядовій структурі: Євхаристію і воскресіння.
Ми сповідуємо постання Господа з мертвих і відзначаємо це урочистим служінням Меси щонеділі, тобто в день спомину воскресіння Господа Христа.
Джерело – «Літургійні передмесальні катехези»