Нунцій в Україні про візит архієпископа Ґаллаґера: у пошуках шляхів до миру

Про це пише Vatican News.

Не йдеться про результати, йдеться про шукання шляхів до миру. Так візит в Україну Секретаря в справах стосунків Святого Престолу з державами архієпископа Пола Річарда Ґаллаґера оцінює Апостольський Нунцій в Україні архієпископ Вісвалдас Кульбокас. Прибувши до Києва ввечері, 19 травня 2022 р., очільник ватиканської дипломатії зустрівся з Главою УГКЦ Блаженнішим Святославом, відвідавши патріарший собор і резиденцію. Наступного дня відбулися відвідини міст, які постраждали від війни, – Бучі, Ірпеня та Ворзеля, – римо-католицької катедри святого Олександра та храму святого Миколая в Києві, а також зустріч з Міністром закордонних справ. Під час всіх цих зустрічей архієпископа Ґаллаґера супроводжував Апостольський Нунцій, який опісля відповів на кілька запитань для Радіо Ватикану – Vatican News.

Ваше Преосвященство, наскільки важливим цей візит архієпископа Ґаллаґера є для українського народу?

Як нунцій, я сприймаю себе майже частиною українського народу, бо перебуваю тут, тому також і для мене це є благодаттю та, водночас, стражданням перебувати разом у важкий період. В цьому сенсі, починаючи вже від себе самого, можу сказати, що цей візит має дуже високу цінність, бо йде мова не тільки про жести й слова, але про те, щоби бути разом, відчувати, і це дуже важливий аспект для народу: коли тебе розуміють у твоєму стражданні, в твоїх потребах. Бо бачимо, що війна є настільки важкою, настільки трагічною. І якщо би Україна, разом з усіма тими, хто докладає зусилля для віднайдення миру, були спроможними знайти його, ми вже б мали мир. Але бачимо, що це дуже-дуже важка справа. І це означає, що зусилля повинні тривати й надалі, ні на що незважаючи. Й, отже, під час візиту старалися зрозуміти, як під час зустрічей з владою, так і оглядаючи дійсність, дивлячись у вічі людей, що ще можна зробити для того, щоби віднайти мир. Отож, йдеться про постійне шукання способів, засобів, можливостей, оцінок. Цей візит не має якогось результату, він є шуканням шляхів до миру. Починаючи вже від мене самого, він має дуже велику цінність, і тому я особисто дуже вдячний Святішому Отцеві та Його Преосвященству Ґаллаґеру.

Нунціатура завжди працювала, також і під час облоги Києва, і ви пережили дуже важкі моменти. Чи могли би Ви поділитися своїми особистими спогадами про те, що ви пережили?

Сказати, що нунціатура функціонувала – це занадто гучно сказано, бо насправді, ми залишилися в Києві, але кілька тижнів це було єдине, що ми могли робити: залишатися. Залишатися, тому що, наприклад, з архієпископом Ґаллаґером ми побували в деяких місцях, постраждалих від війни, таких як Ірпінь, Буча, Ворзель, і вони недалеко від Києва. Від нунціатури вони всього 20 або 22 кілометри, а наприкінці лютого і в березні ми чули, що там відбувається, ми чули бомбардування. Тому сьогодні, коли ми відвідуємо ті місця, то додаються особисті спогади, також звуки, які ми також чули на власні вуха в березні місяці. Те саме ми бачили на власні очі в квітні і травні, отже, це все пов’язане з пережитими стражданнями.

Ви зібрали кілька Біблій, знайдених серед руїн: одна з них вас особливо зворушує, коли Ви розповідаєте про неї...

Насправді, навіть тепер, промовляючи слово «Буча», я мало не плачу, бо я знаю, що воно означає. Буча, Бородянка та інші місця. Пожежники, які їздили до Бородянки в перших числах квітня, заходили в деяких будинки, щоб перевіряти, чи залишилися там живі люди після вибухів. Проводячи огляд, вони взяли деякі предмети, і серед них також Біблії. Зокрема, про одну з них мені розповів пожежник, який знайшов її на восьмому поверсі будинку, посеред дитячої кімнати з іграшками. Він сказав мені: “Я не знаю, чи ці діти живі, чи мертві, але, схоже, Біблія належала їм”. І ця Біблія тепер в нас в нунціатурі.