Як Католицька Церква може бути істинною Церквою, якщо в її історії стільки гріхів і зла?

На це питання можна відповісти за допомогою простого міркування. Як християни, ми надихаємося думками, словами, почуттями і справами Ісуса Христа. Під час Хрещення ми були до Нього «прищеплені», подібно до гілки, прищепленої до виноградної лози. Але коли ми здійснюємо гріхи, ми здійснюємо їх не тому, що черпаємо натхнення від Христа, а якраз тому, що від Нього відділяємося. Те ж саме можна сказати про всю Церкву. Церква - свята Наречена Христова, і вона черпає цілющі соки від Христа.

Сумніви в істинності Церкви, яка грішить, виникають тоді, коли ми плутаємо богословське і соціологічне розуміння Церкви. На богословському рівні ми бачимо її святою: Христос випромінює Свою святість на членів Церкви, освячуючи її.

Якщо ж дивитися на Церкву в соціологічній перспективі, то це зібрання людей, які сповідують певну віру. Ці люди грішать, і структури її теж нерідко гріховні. Багато членів Церкви - грішні люди, що відходять від Христа і не черпають від Нього святість, їхні вчинки і спосіб життя не відповідають сповідуваній вірі. Ось чому в Символі віри ми незмінно повторюємо: «Вірую в єдину святу, вселенську і апостольську Церкву». І незважаючи на наявність безлічі грішників, ми ніколи не скажемо: «Вірую в грішну церкву ...».

У житті Церкви триває місія Ісуса Христа, Його освячуюче і спокутне діяння. Христос відкупив світ Своїми страстями і смертю. У Церкві Його страсті «тривають» через рани, які вона отримує як зсередини, так і ззовні. Зрештою, з Господом сталося те ж саме: Він постраждав не тільки від ворогів, але і від одного з обраних ним апостолів - Юди.

Страсті Христові триватимуть до кінця світу, говорив Блез Паскаль. Ці страсті переживає Церква. Як стверджується в Катехизмі Католицької Церкви, «Перед приходом Христа Церква має пройти через останнє випробування, яке захитає віру багатьох віруючих (Пор, Лк. 18, 8; Мт. 24, 12.). Переслідування, яке супроводжує її земну мандрівку (Пор, Лк. 21, 12; Йн. 15, 19-20.), розкриє «таїнство беззаконня» у вигляді псевдорелігії, що принесе людям уявне вирішення їх проблем ціною відступництва від правди.» (675). «Церква увійде в славу Царства Божого тільки через цю останню Пасху, у якій вона піде за Своїм Господом у Його смерті і Його Воскресінні (Пор. Од. 19, 1-9.). Отже, Царство здійсниться не через історичний тріумф Церкви (Пор. Од. 13, 8.), згідно з поступовим розвитком, а через перемогу Бога над кінцевим наступом зла (Пoр. Од. 20, 7-10.), перемогу, .внаслідок якої з неба зійде Його Наречена (Пор. Од. 21, 2-4.). Тріумф Бога у подоланні зла набере форми Страшного Суду (Пор. Од. 20, 12.) після остаточного космічного потрясіння цього минущого світу (Пор. 2 Пт. 3, 12-13.).» (677).

Будучи Нареченою Христовою, Церква свята. Але складові її члени відзначені гріхом. Гріх же не належить Христу. Кожен з нас повинен запитати у себе, і тільки у себе: наскільки тісно я пов'язаний з Христом, чи черпаю життя і святість від Нього, чи ж відокремлююся від Нього, вносячи свій особистий внесок у гріховність її членів?

В одній з проповідей у Німеччині Папа Бенедикт XVI сказав: «Перебувати в Церкві не означає бути частиною організації, а бути в сіті Господній, в яку Він виловлює як хороших, так і поганих риб з вод смерті до берегів життя. Можливо, в цій сіті і я перебуваю поруч з поганою рибою і відчуваю це, але також вірно, що я перебуваю в сіті не з волі тієї або іншої риби, а тому що це - сіть Господа, і вона відрізняється від усіх людських організацій, торкаючись самої основи мого єства».

Саме з цієї причини ми залишаємося в Церкві незважаючи на скандали і людські вади.

Переклад Католицький Оглядач за Радіо Ватикану