Війна показала, наскільки люди потребують храму

Починаючи з 24 лютого, двері нашого храму відчинені для всіх. Тут кияни знаходили прихисток під час обстрілів столиці, а спраглі Бога, мали змогу помолитися, приступити до таїнств чи порозмовляти зі священником. У храмі також можна було отримати продукти, предмети першої необхідності чи інші засоби. Цей час став неймовірною сучасною ілюстрацією тих слів з Євангелія, якими Господь Ісус Христос ототожнює себе з нужденними та стражденними. Саме в такому аспекті наша парафія намагалася бути чуйною до кожного, хто постукав у двері нашого храму чи переступив його поріг.


Ми, священники, з першого дня війни, безперечно, дотримуючись вимог комендантської години, намагалися постійно бути поруч із людьми і служити їм, передусім духовно. Найперше, що мене приголомшило, – це те, як люди відкривалися для Бога, приходили, щоб молитися, просили про хрещення або шлюб, багато християн, після багатьох років релігійної байдужості, хотіли посповідатися.

Тоді, коли лунали вибухи на заводі Антонова, я неподалік зі зворушенням хрестив маленьку дівчинку Єву, яка народилася під час війни. Іншим разом, під час облоги півночі Києва, командування лише на годину відпустило нашого парафіянина Юрія, який не встиг повінчатися до війни, і в таких обставинах я благословив його шлюб. Після цього він знову став у стрій. Багато наших парафіян, зокрема і з парафіяльної ради, вступили до лав тероборони, і сьогодні вже захищають нас у гарячих точках на сході України. Ми щодня молимося за них, щоб вони повернулися до своїх домівок, до рідних, до нашої парафії. І завжди серце сповнює неймовірний біль, коли отримуємо звістку, що війна забрала чудових людей, наших парафіян. Так в боях під Харковом загинув 56-річний Володимир, який, як батько і християнин, вважав, що його найбільший обов’язок – це привести рідних до Бога.


Цей час, хоч і був жахливий, особливо якщо згадати перші воєнні тижні у Києві, він водночас був сповнений знаків великої Божої дії. У нашому храмі згуртувалося приблизно 20 волонтерів, передусім це були парафіяни, але також багато людей з сусідніх будинків долучалося до нас, щоб допомагати. Через нашу парафію, завдяки доброчинцям з усього світу у співпраці з Карітас-Спес-Україна, пройшло 250 тонн гуманітарної допомоги. Ця допомога, зокрема, прямувала на Чернігівщину та Київщину, туди, де люди найбільше постраждали від дій окупантів.


Великим даром для нашої парафії стала статуя Архангела Михаїла, яку ми урочисто встановимо 1 червня, того дня, коли храм цілковито перейде до парафії, і яку особисто освятив Папа Франциск. Це копія відомої статуї з італійського містечка Ґарґано, де у V ст. відбувалися чудесні явлення Архангела. Крім того, Архангел Михаїл є покровителем України та її столиці. Ми щиро віримо, що його могутнє заступництво допоможе нам подолати всі підступи лукавого та підтримає наш народ у боротьбі за свободу та правду, випросить нам потрібні благодаті, щоб захистити життя наших земляків та зберегти територіальну цілісність нашої країни.


Ще однією несподіванкою для нас став нещодавній приїзд високопоставленого гостя з Ватикану, спеціального папського посланця кардинала Конрада Краєвського. Цим жестом Папа Франциск виявив неабияку підтримку та зацікавлення справою повернення храму вірянам. Ми дуже сподіваємося, що 1 червня 2022 р. врешті буде поставлена крапка у довголітній тяганині щодо приміщення святині. Кардинал Краєвський, відвідуючи наш храм згадував, що цю святиню обіцяли повернути парафії ще 20 років тому.


Сьогодні ми бачимо наслідки невиконаних обіцянок, зокрема, коли загарбники порушують домовленості стосовно зеленого коридору і відкривають вогонь під час вивезення мирних мешканців. У такий чи інший спосіб гине безліч невинних людей, страждають від непевності не лише їхні сім’ї, а й уся країна. Тому я дуже сподіваюсь, що наша українська влада, яка сама визначила і вписала у Меморандумі 1 червня 2022 року як термін повернення храму парафії, врешті-решт доведе цю справу до повного завершення.

Отець Павло Вишковський ОМІ