Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Чотири ночі нашого спасіння: Сотворення

Чотири ночі нашого спасіння: Сотворення

В історії людства настають моменти, коли сонце вже не дає свого світла, і на землю опускається густа темрява. І тоді здається, що Бог через наші гріхи покинув нас назавжди і ми залишилися напризволяще серед глибокої ночі. Проте з Біблії нам відомо, що саме вночі Господь робив найважливіші справи в історії спасіння і нашого життя. Наприклад, створив людину.
Ніч творення

І сказав Господь Бог: Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього. І вчинив Господь Бог, що на Адама спав міцний сон, і заснув він. І Він узяв одне з ребер його, і тілом закрив його місце. І перетворив Господь Бог те ребро, що взяв із Адама, на жінку, і привів її до Адама (Бут 3, 18, 21-22).

Один із перекладів звучить, що недобре чоловікові «жити самому для себе», тому йому потрібна поміч, щоб він міг навчитися любити. Тому Бог створює для Адама Єву, але чому саме з ребра, а не з іншого органу, більш гідного та кращого. Бо ребро – це частина скелета, що безпосередньо захищає серце людини від небезпеки, і тому роль жінки – створити для чоловіка сприятливе середовище, домашній затишок, де б він міг зростати. Тобто вже від початку історії Єва захищала життя, була його берегинею, немов материнське лоно для немовляти. Місія жінки – бути поряд із серцем чоловіка, яке незахищене і вразливе, проте відкрите для відносин, і яке потрібно час від часу зворушувати, щоб воно не закам’яніло. Бо тільки зранене серце може любити і прощати, тільки воно здатне зрозуміти біль іншої людини,а отже, не осуджувати грішника, як це робить Христос, адже сам досвідчив весь тягар наслідків нашого гріха. Іноді треба вдарити по кам’яній скелі людського серця, щоб із нього потекли сльози, жива вода, що свідчитиме, що ми ще живі та можемо страждати, а отже, і любити. Адже болю не відчувають лише мертві – чи то духовно, чи фізично.

Наші рани кажуть правду про нас. Розіп’ятий Христос споживає оцет нашої невдячності і гріха, і з Його серця виходять кров і вода, а ми споживаємо Його кров, щоб із нашого пробитого серця вийшли весь оцет і закваска гріха. Тому варто себе запитати: що виходить із мого серця, коли його пробивають: любов, прощення і милосердя чи гнів, образа і осудження? Як приймати всі факти і життєві ситуації, особливо зараз, у час пандемії, коли здається, що Бог навів на всіх нас глибокий сон, наше суспільство паралізоване, і невідомо, що буде завтра. Чи готовий я знову довірити своє життя Богові, віддати своє «ребро», поступитися захистом, добробутом, почуттям стабільності і знову стати беззахисним у руках Свого Отця? Чи так призвичаївся жити сам для себе, що вже готовий на все, аби тільки не втратити святого спокою та уникнути за будь-яку ціну ран та страждань?

Коронавірус зробив нас нагими та зірвав маски побожності та поверхневої доброти, які приховували наше справжнє обличчя. Перед загрозою смерті ми вже не граємо ролі святих та ревних християн, яким хіба що ще не вистачає корони слави для досконалості. І Бог її нам дійсно дав, тільки тернову, що глибоко встромлена у наше смертне тіло, нищить його зсередини. Вірус із Уханя діє як гординя у нашій душі, проникаючи у клітини організму, розширює їх, поки вони не вибухнуть під дією власної маси. Наповнюючи її осудженням та ненавистю, душа вже не здатна вдихати Дух Воскреслого Христа.

Можливо, ми не до кінця усвідомлюємо, але цей карантин є часом великої благодаті, коли Бог дає нам зрозуміти, що усі без винятку ми потребуємо навернення та переміни свого серця. Недостатньо поверхневої побожності для нашого спасіння, як тим євреям, що кричали Ісусові під час входу до Єрусалима: «Осанна во Вишніх, Царю Юдеїв!», а згодом вигукували: «Розіпни, розіпни, ми маємо Цезаря за Царя!». Ми потребуємо страждання та зранення, особливо від найближчих, щоб навчитися любити свого ворога, який тебе нищить і вганяє ніж у саме серце. Проте іншого шляху немає, щоб зцілити нас від егоїзму та гордині, котра призводить до духовного занепаду та вічної смерті.

Лише Бог може створити в нас нову людину, здатну до справжніх відносин і яка матиме відкрите серце, що не захищатиметься перед тими, хто завдає біль та страждання. Бо саме слово «ближній» в українській мові походить від польського blizna, тобто шрам, який залишився від рани, яку Бог зцілив і яка є знаком справжньої ціни любові і Божого Милосердя. Може, з цієї причини рани на Тілі Воскреслого Христа так і не зникнуть, щоб ми могли через них отримувати світло у темряві свого життя та страждання, а Бог Отець – дивитися крізь них на занурене у свої гріхи людство.

Наступна ніч буде далі…

Олександр Бучковський для КМЦ

Зображення Fine Art America
Чотири ночі нашого спасіння: Ніч відкуплення Здавалося, що текст про четверту ніч мав би бути кілька днів після публікації про третю ніч. Бо ж перша і друга ночі, були написані майже одразу. Однак, натхнення походить від Бога, і часом людина має лише чекати, що напише щось "як Бог дасть". Ці тексти - прекрасна ілюстрація цього. Тож, нехай навечір'я свята Божого милосердя буде для нас часом глибшого осмислення ночі нашого відкуплення*.   
Українська аналітика Фінанси, Ostpolitik та «секретні» архіви: Католицька Церква входить у 2021 Звідки беруть кошти у Ватикані? Як відбувається реформування фінансового сектору Святого Престолу? Як будувати відносини Церкви з тоталітарними режимами? Чому дискусія щодо «мовчання Пія ХІІ» має глобальний характер? Про це та інше у своєму матеріалі пише Анатолій Бабинський.    
Інформаційне повідомлення
Коментувати статті на нашому сайті дозволено лише на протязі 7 днів з моменту публікації.