Чотири ночі нашого спасіння: Ніч визволення

Ніч визволення

«І визволив Господь того дня Ізраїля з єгипетської руки. І бачив Ізраїль мертвих єгиптян на березі моря. І побачив Ізраїль сильну руку, яку виявив Господь у Єгипті, і став боятися той народ Господа! І ввірував він у Господа та в Мойсея, раба Його». (Вих 14, 30-31).

Визволення з рабства можливе лише після того, як хтось (навіть один) повірить, що це можливе, і довіриться Господу. Питання тільки лише, чому Бог так довго зволікав із визволенням свого народу, чому так довго не чув його зойки та страждання, чому тільки через 400 років прийшов їм на допомогу. Певно, весь цей час євреї тільки нарікали на свою долю, але не зверталися до Всевишнього з проханням їх звільнити. Лише коли вони згадали про «Бога Якова, Авраама, Ісаака та Якова», Він прийшов їм на допомогу. Всевишній знав їхній біль, проте це вони не хотіли його віддати, тримали його при собі, поки життя не стало нестерпним. Перший крок до звільнення з рабства – це його усвідомлення та визнання свого безсилля перед власним фараоном, який тебе поневолив та нищить твоє життя. Тому потрібен той, хто вже вийшов із Єгипту, але знову повернувся за тобою вільним. Залежну людину не зможе зрозуміти вільна, яка ніколи не була рабом. Для останньої Єгипет завжди асоціюватиметься з відпочинком, пірамідами і величчю найдавнішої цивілізації, але не зі стражданням і смертю. Для цього потрібен поводир, який знає всі хитрощі фараона.

Мойсей був вільним, бо примирився з власною історією. Господь сказав до нього: «Не наближайся сюди! Зніми взуття своє з ніг своїх, бо те місце, де ти стоїш, святе». Цим хоче сказати, що історія кожного з нас свята, адже у ній є Господь. Він є Богом Авраама, Ісаака, Ізраїля, Богом моїх батьків і моїм. І навіть якщо і допустив у моєму житті якийсь Єгипет, то це тільки для того, щоб я досвідчив Його любов і визволення. Слуга Божий Фултон Шин писав, що людина не може визнати Христа своїм Спасителем, якщо у житті не вчинила хоча б одного малого гріха, якого б Він їй не простив.

«І відповів Мойсей: “Та вони ж не повірять мені і не послухають голосу мого, бо скажуть: Господь не явився тобі!”– І промовив до нього Господь: “Що то в руці твоїй?” – Той відказав: “Палиця”. – І сказав Він: “Кинь її на землю!” І той кинув її на землю, і вона стала вужем. І втік Мойсей від нього. І сказав Господь до Мойсея: “Простягни свою руку і візьми його за хвоста!” І він простяг свою руку й узяв його, і той став палицею в долоні його. Щоб повірили, що явився тобі Господь, Бог їхніх батьків, Бог Авраама, Бог Ісаака й Бог Якова» (Вих 4, 1-5).

Ця палиця – це твій і мій хрест. Коли відкидаєш його, він стає змієм, який тебе переслідує і вбиває. Та коли приймаєш свої страждання за Божим Словом, вони перетворюється на чудодійну палицю, якою твориш чудеса та перемагаєш диявола. Цією палицею розкриваєш Червоне море та виводиш воду зі скелі. Цей хрест стає знаком для інших людей, і те, що раніше було прокляттям, може стати інструментом спасіння, щоб інші повірили, що явився тобі Господь. Насправді люди не повірять, що зійдеш із хреста (Мт 27, 42), але що страждання перестане тебе вбивати і стане місцем Божої слави.

«І покликав Мойсей усіх старших Ізраїлевих та й промовив до них: “Спровадьте й візьміть собі ягня за родинами вашими і заколіть пасху. І візьміть в’язку ісопу й умочіть у кров, що в посудині, і доторкніться горішнього одвірка й двох одвірків бічних кров’ю, що в посудині. А ви ніхто не вийдете з дверей дому свого аж до ранку! І перейде Господь ударити Єгипет і побачить ту кров на одвірку горішнім і на двох одвірках бічних, і обмине Господь ті двері і не дасть згубникові ввійти до ваших домів, щоб ударити. І станеться, коли ви ввійдете до того Краю, що дасть вам Господь, як Він обіцяв був, то ви будете додержувати цієї служби. І станеться? Коли запитають вас ваші сини: “Що то за служба ваша?”, то відкажете: «Це жертва Пасха для Господа, що обминув був доми Ізраїлевих синів в Єгипті, коли побивав Єгипет, а доми наші зберіг”. І схилився народ, і вклонивсь до землі”. І пішли й учинили сини Ізраїля, як наказав був Господь Мойсеєві та Ааронові, так учинили вони».( Вих 12, 21-28 )

Ми не перші, хто святкує цього року Пасху вдома з замкненими дверима. Проте що важливо у цьому Слові, що євреї пішли і учинили, як їм указали посланці Господні. Не питали, чому, не бунтували, не виходили, щоб побачити, як Бог карає їхніх ворогів. Напевно, багато євреїв мріяли стати свідками смерті своїх гнобителів. Проте вони просто зробили, як їм сказали. Бо це послух Божій волі, а не побожність свідчить про наявну у нас віру. Згідно з одним Середньовічним коментатором Тори Рамхалем «Людина, яка служить своєму злому початку, є язичником, навіть якщо він при цьому монотеїст». Ця закваска ідолопоклонства присутня у кожному з нас, але часом вона набирає вигляду християнської ревності: «Я сам краще знаю, що хоче Господь». З єврейської мови Аводат Зара означає, робити для Бога те, що Всевишній не те, що просив, а навіть заборонив. Грішити або робити те, що бажаєш ти сам, а не Він, але в ім’я Боже. Звідси – який ти монотеїст, якщо у тебе богів більше, ніж один: Всевишній – у якого віриш, і ти сам, якому служиш. Останніми днями мені багато довелося наслухатися від ревних християн, що вони за будь-якої умови підуть посвятити паски і яйця у храмі, аніж сидітимуть удома з послуху Церкві. Цікаво, від кого походить ця спокуса бути, як боги, і визначати, що для нас є добре, а що зле (Бут 3, 5). Тому прошу поставити самим собі питання: чи для тебе один той самий Бог, який говорить через Церкву, і Бог, якому ти сам служиш? Без послуху і покори не можна вийти з Єгипту, адже Єгипет із його багатобожжям і бунтом проти Бога все одно залишиться всередині.

З історії Виходу бачимо, що заколотий Агнець знаходиться у кожній сім’ї. Цим Агнцем є Христос, який робить кожну сім’ю Святинею Всевишнього, справжньою Домашньою Церквою, яка збирається на діленні Божим Словом, яка стає Тілом усередині нас через вчинки любові. Це час передавати дітям віру, щоб батьки могли свідчити про великі діла Господні у їхньому житті, коли Бог сильною рукою вивів їх із рабства гріха, залежності і страждання та виконав всі обіцянки, котрі дав через тих пророків, яких послав їм на допомогу. Пасха – це час Слухати, що робить Господь. Це час визнати себе безсильними рабами, що потребуємо звільнення і переходу від поверхневої релігійності до глибокої віри. Це час дозволити Богові робити з нами цю Пасху, а не робити її самим.

«І вернулась вода, і позакривала колісниці та вершників усьому фараоновому військові, що ввійшло за ними в море. Жоден із них не зостався!» (Бут 14, 28). Бачимо, що фараон втратив всю свою міць та силу, але залишився живим. Так і диявол та гріх втратили у водах Хрещення всю владу над нами, але самі не зникли. Цей одвічний фараон завжди гнатиметься за християнами, дихатиме нам у потилицю, щоб ми не переставали бігти за Христом. Його головна мета – знову заманити нас у Єгипет, змусити нас забути, що ми були рабами, з якого гріха визволив нас Господь і куди веде тепер. Але спокуса повернутися назад буде особливо сильна тоді, коли захочеш долати пустиню сам, без Бога.

Наступна ніч буде далі...