Звертаючись до учасників Міжнародної конференції «Політика, закорінена в людях», присвяченої народним рухам, Святіший Отець підкреслив, що шанувати народ, означає шанувати їхні інституції, включно з релігійними; їхня роль полягає не в тому, аби щось нав'язувати, а в тому, аби прямувати вперед з людьми, нагадуючи їм про Боже обличчя.
Про це пише Vatican News. Міжнародна онлайн-конференція «Політика, закорінена в людях» (англ. A Politics Rooted in the People), яку Центр богослов’я та спільноти (Лондон, Великобританія) проводив 15 квітня 2021 року у співпраці з католицькими установами США, Європейського Союзу та Великобританії, черпає своє натхнення з книги-інтерв’ю Папи Франциска та журналіста Остена Айвері «Знову почнімо мріяти. Дорога до кращого майбутнього». Цей міжнародний захід присвячений, в основному, народним рухам та організаціям, які їх підтримують. В рамках конференції відзначатиметься також 50-та річниця Католицької кампанії за розвиток людини (англ. Catholic Campaign for Human Development, CCHD), що є програмою боротьби з бідністю Єпископської Конференції США.
Здійснювати політику спільно з народом
Звертаючись до учасників конференції за допомогою відеопослання, Папа Франциск зазначає, що відповіддю на теперішнє поширення популізму не повинен бути індивідуалізм, а, навпаки, «політика братерства, закорінена в житті народу», яку в згаданій книзі-інтерв’ю він називає «Політикою з великої літери», що є «служінням, яке відкриває нові шляхи для того, аби народ організовувався та самовиражався». На відміну від популізму, основним гаслом якого є “Все для народу, але без народу”, ця Політика повинна здійснюватися спільно з народом.
«Коли народ відкидають, то його позбавляють не лише матеріального благополуччя, але й гідності діяти, бути головним героєм своєї історії, своєї долі, виражати себе у своїх цінностях та культурі, головним героєм своєї творчості, своєї плодючості», – підкреслює Папа, зазначаючи, що Церква не може відокремлювати сприяння соціальній справедливості від визнання цінностей та культури людей, включаючи духовні цінності, що є джерелом їхнього почуття гідності. У християнських спільнотах, як пояснює він, ці цінності виникають внаслідок зустрічі з Ісусом Христом, Який невтомно шукає тих, хто зневірився чи загубився.
Супроводжувати народ
Звертаючись до учасників конференції, а зокрема, до тих, хто супроводжує і підтримує народні рухи, Понтифік зауважив, що дехто звинувачує їх у заполітизованості, а інші – в бажанні нав’язувати релігію.
“Але ви добре знаєте, – додав він, – що шанувати народ означає шанувати їхні інституції, включно з релігійними; і що роль цих інституцій полягає не в тому, аби щось нав'язувати, а в тому, аби прямувати вперед разом з людьми, нагадуючи їм про обличчя Бога, Який завжди нас випереджує.”
У цьому контексті Святіший Отець наголошує, що справжній душпастир повинен завжди прямувати попереду людей, аби вказувати шлях; прямувати серед них, аби прислухатися до них; і позаду, щоб допомагати тим, хто відстає, і щоб дозволити народові самому знаходити правильну дорогу.
Наступник святого Петра нагадує, що в книзі-інтерв’ю «Знову почнімо мріяти» він заохотив усі дієцезії співпрацювати з народними рухами. «Якщо Церква не цікавиться бідними, – додає Папа, – вона перестає бути Христовою Церквою і піддається старим спокусам перетворитись на інтелектуальну або моральну еліту, що є новою формою пелагіанства або єсейського способу життя».
Визнавати важливість духовності в житті народу
Також і політика, яка нехтує бідними, як зазначає Папа, ніколи не зможе сприяти спільному добру, а один із способів ігнорувати бідних – це зневажати їхню культуру, їхні духовні й релігійні цінності, відкидаючи їх, або експлуатуючи заради влади. Визнання важливості духовності в житті людей, за словами Святішого Отця, сприяє відродженню політики. «Тому дуже важливо, аби релігійні спільноти зустрічалися, знайомились, працювали "для народу і з народом"», – підкреслює Папа, пригадуючи, що в «Документі про загальнолюдське братерство», який він підписав спільно з Великим Імамом Аль-Таїбом, культура діалогу запропонована як обраний шлях, співпраця – як спосіб діяння, а взаємне пізнання – як метод і критерій.