Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Чотири ночі нашого спасіння: Ніч віри
17:55 Четвер 0 935
1-04-2021, 17:55

Чотири ночі нашого спасіння: Ніч віри

Попереднього разу ми говорили про першу ніч нашої віри - ніч сотворення. Продовжуємо наші роздуми та духовну мандрівку разом із Олександром Бучковським. Друга ніч веде нас до зустрічі з Авраамом. 
Після того Бог випробовував Авраама. Отож промовив до нього Господь: «Візьми свого сина, свого єдиного, якого любиш, Ісаака, та й піди собі до краю Морія, і принеси там його в всепалення на одній із тих гір, що її тобі вкажу». (Бут. 22,1-2).

Важко зрозуміти Бога, який спочатку посилає нам довгоочікувані та вимолені у Нього дари, а потім знову їх відбирає – так, ніби грає нашим життям і почуттями у якусь дивну і болісну гру, правил і логіки якої нам ще не збагнути. Можливо, виникає припущення, що ми вчинили якийсь гріх, за який нас спіткала кара з Небес, або ще гірше: що Бог несправедливий і жорстокий і забирає у нас те, що найдорожче нашому серцю, і не хоче, щоб ми були щасливими. Так, як з Авраамом, у якого Господь вимагає принесення в жертву єдиного сина, якого сам же дав йому на старості літ, і той був радістю його очей та обітницею, що його ім’я не зникне з землі. А тепер Господь, який заповідав Аврамові численне потомство, хоче в жертву його первородного і єдиного спадкоємця. У цій ситуації легко втратити віру сьогодні, якщо перед тим забути, що Господь зробив для тебе вчора і що обіцяв зробити завтра… Можливо, варто спитати Бога, не чому Він це робить, а для чого? «Адже знаємо, що тим, які люблять Бога, покликані за Його постановою, все співдіє на добро» (Рим.8, 28).

Насправді проблема не в Богові, а в нас самих та нашому ставленні до Його дарів, які ми часто ставимо на місці їх Подателя. Ми настільки до них прив’язуємося, що вони перетворюються на наших кумирів, яким ми готові служити чи навіть присвятити ціле життя: роботу, дітей, відпочинок, гроші, славу…Самі ж по собі вони насправді є не поганими, а деякі – навіть дуже добрими, але можуть стати ідолами, що займатимуть місце Бога і можуть нас погубити. І тоді хоча й продовжуватимемо надалі вірити у Всевишнього, Він опиниться ніби у тіні власних творінь, таким собі прислужником наших бажань, одним із багатьох, а не єдиним Володарем нашого життя. Ми настільки прив’язані до них, що сама навіть думка віддати їх Богові нам тотожна втраті їх назавжди, невиправній жертві.

Можливо, тому й сама назва гори «Морія», де мало бути здійснене жертвоприношення, походить від єврейських слів «страх», «паніка», тобто Бог сам вказує: візьми те, що боїшся більш за все віддати, без чого не уявляєш свого існування, і принеси це Мені у всепалення, і тоді твоя фобія, що тримала тебе в постійному рабстві, стане страхом переді мною, що дасть тобі життя вічне. Не думаю, що Авраам не боявся погибелі Ісаака, але він не дозволив, щоб страх смерті сина заволодів його життям. Як казали одні рабини, Бог знав, що зробить Авраам, але Авраам не знав, як поведе Себе Бог. У цьому і сутність випробовування у нашому житті, щоб ми дозволили Богові спіймати нас над прірвою, коли ми довіряємо Йому свою долю.

Господь, забираючи у нас щось, готує місце для чогось набагато більшого і кращого. Важко уявити, скільки ідолів за час карантину зруйнував у нас Господь: час був нашим ідолом, тепер ми його маємо вдосталь, а раніше все кудись поспішали; ідол нашої незамінності, бо світ, виявляється, існує і без нашої допомоги; ідол грошей і забезпечення, адже в умовах браку коштів залишається покладатися виключно на Боже Провидіння. Ідол здоров’я, адже жодні наявні ліки чи процедури не зможуть вилікувати нас від коронавірусу, якщо ми ним інфікуємося. Це час, коли весь той хаос наших голосів стих, і Бог закликає нас відійти від наших планів, безтурботного життя і клопотів у той незвіданий край, який нам покаже Сам.

Проте зруйнувати божків ще недостатньо, щоб отримати віру, яка народжується зі слухання Божого Слова. Варто ще робити кроки вперед, хоча б і маленькі. Кардинал Йосиф Рацінгер писав, щоб отримати справжню віру, треба вийти зі свого середовища, навіть якщо воно на 100% католицьке, і самому досвідчити живого Бога. Бо деколи плутаємо досвід інших із традицією, що, безсумнівно, є фундаментом для нас самих, із нашою власною зустріччю Бога. Тоді виникає спокуса проєктувати їхню історію на наше власне життя і гадати, що у нас точно має повторитися життя того чи іншого святого. Коли Бог завжди робить щось нове та неповторне, він не копіює вже закінчені оригінали. Треба також визнати, що люди часто самі руйнують Божі плани своїми гріхами і прагненням власних доріг, але і в таких випадках Всевишній не повертає нас до вихідної точки, немов у комп’ютерній грі із завданням розпочинати все спочатку, але Дух Святий – немов Божественний Навігатор, виводить нас із ситуації, у яку ми потрапили, розробляє абсолютно новий маршрут нашого навернення. Можливо, важчий та тернистіший, але ціль незмінна – Небо та вічне щастя наприкінці. Бачимо, що віра завжди є безперервним шляхом, де кожен попередній крок, чудо чи отримане від Бога Слово є нашою опорою для наступного. І якщо погано засвоїмо попередній урок, важко буде йти далі. Звідси, з одного боку, важливо пам’ятати про діла Господні у своєму житті, але не забувати, що Бог постійно хоче творити нові… Може бути і так, що Бог, даючи раз Своє Слово, потім може довгий час або все життя мовчати, дозволяючи, дозрівати вже посіяному зерну та приносячи йому плоди.

Крім того, є ще одна важлива деталь: на момент випробовування Ісаак був аж ніяк не хлоп’ям, як його часто зображує дитяча Біблія. Згідно з традицією рабинів, це 38-річний юнак, який ще й досі сидів на колінах свого батька… Іншими словами, він так і не перерізав свою духовну пуповину, що емоційно з’єднувала з його батьками, та й сам його отець не хотів цього робити. Можливо, це цинічно, але місія батьків зробити все, щоб діти змогли прожити без них. Адже, прагнемо ми того чи ні, але інколи робимо своїх дітей заручниками своїх планів, своєрідними гарантійними депозитами, яких виховуємо тільки для того, щоб потім вони турбувалися про нас на старості та були поряд.Як же то важко усвідомити, що вони теж люди і потребують жити своїм життям, а не нашим, а ми не маємо права виправляти свої помилки їхніми руками чи проживати за них самих їхню долю. Інколи матері настільки опікуються своїми синами, що роблять їх «інвалідами любові», нездатними до самостійного існування і власного подружнього життя. Замість того, щоб літати серед неба, вони не дозволяють їм навіть розправити крила і роблять нездатними до справжніх відносин і любові. Хоча зовні їхні діти їх люблять, глибоко у підсвідомості вони їх насправді ненавидять, адже вкрали у них їхнє життя і зробили паразитами батьківської надмірної ніжності. Недарма Ісаак почав думати про свою сім’ю та зустрів Ребеку лише після випробування Авраама, адже обоє зрозуміли, що якщо нічого не змінити, то їхні токсичні відносини погублять обох. Авраам побачив, що, не відпустивши сина, так і помре, не побачивши виконання Божої Обітниці про численні народи. А Ісаак зрозумів, що батько зі сльозами на очах принесе йому смерть, зв’язавши його своїми обіймами. Можливо, тому й Ісаак не боровся за своє життя, не лише не хотів цього робити, але й не мав сил і волі відверто та щиро сказати про свої почуття… Хоча мідраші і пишуть, що він просив батька зв’язати його міцно, щоб він не пручався, щоб їхня жертва була угодна Богові. Надзвичайно боляче, коли твій рідний батько хоче тебе вбити, але це потім допомагає довіритися Богові, який топить у водах хрещення твою стару егоїстичну людину.

Значна частина залежностей (наркотична, алкогольна чи сексуальна) криється якраз у тому, що до цього люди були залежні від батьків і перед обличчям реального світу намагаються знову втекти у безпечну гавань або принаймні забути про труднощі, адже так і не навчилися їх вирішувати. Бог насправді тут не кровожерливий тиран, а турботливий лікар, який ножем жертвоприношення перерубує «токсичну пуповину» відносин батька і сина, щоб кожен із них міг жити своїм життям і побачити виконання Божого Слова і Його обітниць. Адже Бог не бажає смерті людини, а хоче, щоб та навернулася і отримала ПОВНОТУ, а не тінь ЖИТТЯ.

Наступна ніч буде далі... 

Зображення: DD
18:01 Вівторок 0 850 Чотири ночі нашого спасіння: Ніч відкуплення Здавалося, що текст про четверту ніч мав би бути кілька днів після публікації про третю ніч. Бо ж перша і друга ночі, були написані майже одразу. Однак, натхнення походить від Бога, і часом людина має лише чекати, що напише щось "як Бог дасть". Ці тексти - прекрасна ілюстрація цього. Тож, нехай навечір'я свята Божого милосердя буде для нас часом глибшого осмислення ночі нашого відкуплення*.   
Українська аналітика 16:00 П'ятниця 0 136 Фінанси, Ostpolitik та «секретні» архіви: Католицька Церква входить у 2021 Звідки беруть кошти у Ватикані? Як відбувається реформування фінансового сектору Святого Престолу? Як будувати відносини Церкви з тоталітарними режимами? Чому дискусія щодо «мовчання Пія ХІІ» має глобальний характер? Про це та інше у своєму матеріалі пише Анатолій Бабинський.    
Інформаційне повідомлення
Коментувати статті на нашому сайті дозволено лише на протязі 7 днів з моменту публікації.