Українські віруючі та їхні Церкви: хто, де, скільки?

В Україні традиційно в кінці травня активізуються релігієзнавці, соціологи та священики, адже Центр Разумкова майже щорічно саме в цей час публікує результати власного дослідження. 2017 рік не став виключенням, і презентація опитування відбулася 24 травня. В цьому матеріалі ми проаналізуємо нові дані, представимо інтерпретацію окремих цифр та спробуємо зафіксувати тенденції релігійного життя України.

Віруючі українці: які вони?

Нам видається логічним починати з аналізу більш загальних даних, на кшталт загальної характеристики віруючих. Цього року науковці фіксують меншу кількість віруючих людей і це створює певну тенденцію. Так, в 2014 році свою віру декларували понад три четвертих українців (76%), через два роки вже 70,4%, а цього разу 67,1%. Причому нинішні показники зрівнялися з даними 2013 р. Подібна динаміка може пояснюватися тим, що в основному у нас в країні віруючих людей приблизно дві третини. Однак в часи суспільно-політичних катаклізмів, а особливо в умовах збройної агресії з анексією та окупацією територій, морально пригнічене населення схильне частіше звертатися у пошуках смислів до надприродних сил. Звідси і радикальний стрибок майже на 10% у буремний 2014 р. з наступним поверненням на довоєнні показники у 2017 р.
Цікаво, що різниця у кількості віруючих сильно залежить від регіону. Так, на заході країни такими себе декларують понад 91%, в той час як на півдні лише 42,7%. Також в цій частині країни кожен четвертий атеїст або агностик, а кожен п’ятий вагається між вірою та невір’ям. Спостерігається невеличкий розрив між релігійністю чоловіків та жінок, молоді та літніх людей. Другі в обох парах більш релігійні. В принципі це відповідає загальносвітовим тенденціям.
Половина опитаних громадян відповіли, що відвідають церковні богослужіння. Так, раз на тиждень і частіше в Україні в середньому ходить 12% населення. Тут знову присутня певна регіональна диференціація: на заході цей показник сягає 35%, в той час як на півдні та сході 4% і 3% відповідно. Ці ж цифри збігаються з показниками матеріальної підтримки церквам: про регулярні пожертви свідчать 23% українців на заході, 2,9% на півдні і 3,8% на сході.
У питанні релігійної терпимості істотно вирізняється схід України. Тут, в середньому на 15-20% опитаних більше вважає, що будь-яка релігія має право на існування. Найбільш нетерпимим виявився південь, тут таких всього лише 42% погоджується, а ще понад 22% вважають прийнятним існування в нашій державі тільки традиційних віросповідань. Примітно, що той же самий регіон виступає лідером і у негативному ставленні до меншин: до мусульман (32%), до юдеїв (25%) та до харизматичних християнських церков (25,6%). По відношенню до цих релігійних напрямків негативне ставлення зростає і в середньому по всій Україні.
Цікавим є і різниця у ставленні між східними та західними християнами. Так, на сході, де домінує православ’я, позитивно до римо- та греко-католиків ставляться біля 17% опитаних. Однак на заході, де проживає істотна частина католиків обох обрядів, до православних ставлення набагато краще – 87,1%. Звичайно, що слід зважати на те, що в цьому регіоні і православні представлені досить широко (58%). Однак загальну тенденцію у взаєминах між цими конфесійними напрямками підтверджує і нещодавнє дослідження американської соціологічної служби Pew Research Centre. За їхніми майже всі католики України (92%) спокійно прийняли б православного членом своєї родини, в той же час, як тільки половина (56%) православних здатна на аналогічний крок.

Конфесійно-політичні питання

У цьогорічному дослідженні присутні також нові дані щодо конфесійного розподілення віруючих. Так, вперше за всю історію кількість віруючих, що ідентифікують себе з Київським Патріархатом, перевищила віруючих Московського — 38,8% проти 17,4% відповідно. Це відповідає тенденції останніх семи років, щодо збільшенню частки УПЦ КП (з 22 до 38%) та зменшенню показників УПЦ (з 34 до 17%).
Опитування також показало значну частку «просто православних» (35,7%). Показово, що найбільше всього таких на півдні та сході країни, 50 та 47% відповідно. Цікаво, що в базовому регіоні поширення УПЦ в єдності з Московським Патріархатом, половина православних не відносить себе до якоїсь з Церков. Науковці з центру Разумкова пояснюють таке дистанціювання можливим небажанням вірян, з різних причин, відкритого визнання належності до Церкви, яка перебуває у підпорядкуванні Московського Патріархату. Останній, фактично, підтримує агресію Росії проти України.
Показовими є відповіді щодо майбутнього Православної Церкви в Україні. Так, прослідковується тенденція на популяризацію лідерської ролі УПЦ КП, рівень підтримки якої зріз майже у двічі з 16,7% до 29,2% за останні 7 років. Рівно стільки вважають за необхідне всім православним об’єднатися навколо Київського Патріархату. В той же час кожен п’ятий підтримує ідею створення єдиної Церкви, яка домагатиметься світового визнання. Стабільно падає частка тих, хто вважає, що УПЦ мусить лишатися невід’ємною частиною РПЦ. З 2010 р. кількість прихильників такої думки впала втричі, з 22,3% до 7,7% у 2017 році. Вельми показовим тут є розподіл відповідей віруючих УПЦ. Так, 14% вірян цієї Церкви віддають «роль першої скрипки» в українському православ’ї Київському Патріархатові – безпосередньому конкурентові. Ще 15,3% прагнуть створення єдиної Церкви. Майже третина — 30,2% підтримують єдність з Москвою, а решта не визначилась (40,5%).
Подібне розподілення наштовхує на роздуми щодо різних ідейних груп в середині УПЦ. Так, ми вважаємо, що вірні цієї Церкви представлені трьома течіями. Дві з них приблизно рівні за кількістю та представляють протилежні один одному угрупування. Це представники проукраїнського та проросійського духовенства. І якщо перші були при владі за період каденції минулого Предстоятеля, то останні сьогодні формують порядок денний в цій Церкві. Соціологія демонструє, що прихильників однієї чи іншої групи приблизно по третині, однак в дійсності їх, скоріш за все, набагато менше. Найбільшою та водночас найаморфнішою групою виявляється частина респондентів, що мали труднощі з відповіддю. Цей прошарок можна умовно назвати «байдужими». Це представники мирян та кліру, які цінують власну церковну традицію, визнання з боку Вселенського православ’я, однак не мають політичної позиції. До цієї групи можуть примкнути також і ті, хто нині вагається публічно декларувати свої політичні погляди та чекає на остаточне закріплення якоїсь з двох партій, щоби в кінці кінців підтримати переможця.

Релігійні лідери

Традиційним пунктом в дослідження Центру Разумкова є аналіз довіри до релігійних лідерів. Відтак, позитивну різницю між довірою та недовірою зберегли Патріархи Філарет та Святослав і очільник УАПЦ Митрополит Макарій. Єрархи продовжують мати довіру від віруючих. Цікаво, що влітку минулого року рейтинг Митрополита Онуфрія мав позитивну позначку, в той час як взимку 2016 р. владика мав негативний рівень довіри (тобто тих, хто не довіряє було більше аніж тих, хто довіряє).
Показовою є тенденція суттєвого зменшення позицій Патріарха Кирила в Україні. Так, рейтинг довіри очільника РПЦ за 7 років впав рівно в тричі, з 44,4% у 2010 до 14,8% у 2017. Рівень недовіри за цей же період збільшився майже у 2 рази, з 21,6% до 42%. Патріарху Московському в Україні продовжують вірити прихильники лише УПЦ, там таких 40%, при 23,9% недовіряючих. Ці дані підтверджуються нещодавнім дослідженням Pew Research Centre, в якому зазначається, що очільникові РПЦ довіряє лише 17% українців. Майже половина наших громадян (46%) підтримала відповідь «Патріарх або Митрополит Київський і всієї України».
Загалом лідером симпатій віруючих цього року виявився Папа Римський Франциск — його підтримує понад третина українців (37,7%). Передбачувано, що найбільшу підтримку Папа отримає на заході країни, адже тут проживає його паства – римо- та греко-католики. Цікаво, що у східному регіоні нашої держави наступнику апостола Петра довіряє лише кожен п’ятий, хоча це й не дивно, адже про акцію «Папа для України», яка призначена для допомоги постраждалим в наслідок агресії на Донбасі, не знає понад 40% мешканців цього регіону.
Примітні і взаємні показники вірян МП та КП. Так, Митр. Онуфрію довіряє 45,3% віруючих Київського Патріархату, а Патр. Філарету 31,5% вірян Московського. Важливим фактором є те, що кожен п’ятий в Українській Православній Церкві не знає свого Предстоятеля. Про релігійних лідерів Україні найбільш обізнані представники УГКЦ, в них в середньому найнижчий показник незнання. Підтримку понад ¾ вірян цієї Церкви мають Папа Римський та Патріарх Святослав (Шевчук).
Нагадаємо, що минулого року, український журнал «Фокус» включив очільників Церков до рейтингу найвпливовіших осіб України. Патріарх Філарет, Митрополит Онуфрій, Патріарх Святослав і нещодавно спочилий кардинал Любомир Гузар зайняли відповідно 56, 57, 58 та 59 місця.

Трикутник «Церква-Держава-Суспільство»

Цікавими та не завжди передбачуваними лишаються взаємини у трикутнику «Церква – Держава – Суспільство». Так, наприклад, представники влади іноді намагаються довіру до Церкви використати в своїх цілях суспільство. Однак громадяни розуміють таку гру та висловлюють своє невдоволення цим. В цифрах же це виражається тим, що майже половина українців (46,9%) негативно ставиться до публічної демонстрації релігійності політиками. Схвалює такі дії лише кожен восьмий (12,5%). Однак суспільство виступає і проти зворотної тенденції. Не підтримують втручання Церкви у відносини між людиною і владою більше половини опитаних громадян (52,1%). Необхідно зауважити, що цей відсоток з року в рік зменшується.
Помітна тенденція на зниження позитивної ролі Церкви у суспільстві. Протягом останніх трьох років цей показник впав на 10%, з 52,5 у 2014 до 42,6% у 2017 р. І знову ми бачимо регіональний розподіл. Якщо понад 2/3 (70,2%) мешканців західного регіону вважають роль Церкви позитивною у сучасному суспільстві, то на сході та півдні таких чверть (26,1%) і третина (29,3%) відповідно. Натомість в цих регіонах мешкає істотна частка тих, хто не вважає, що Церква як інститут взагалі якось впливає на суспільство.
Окрема тема — це релігійні конфлікти. Очевидно, що вони бувають різні, з відмінним бекґраундом та унікальним контекстом. Власне саме тому в українців і немає єдиного, простого бачення джерела цих суперечок. Думки опитаних розділилися на такі варіанти:
Конфлікти є суто політичними (37,4%).
Їх причина – майно (28,2%).
Проблема в єрархах, котрі бажають влади (25,7%).
Суттю суперечок є національне питання (13,8%).
Українці у своїх відповідях також вказують на складні та неоднозначні процеси у державно-конфесійних відносинах. Так, за останній рік майже на 10% знизився рівень релігійної свободи. На сході країни лише 47,5% вважають, що в нашій державі існує повна свобода совісті і рівність віросповідань перед законом. В той час, як на заході таких понад 68%. Можна припустити, що така різниця полягає в тому, що схід є базовим регіоном для УПЦ, яка останнім часом поширює тези про дискримінацію. Насправді ж з боку влади, принаймні на центральному рівні, ніякого таврування УПЦ немає, достатньо лише згадати, що в минулому році УПЦ було передано понад 200 га землі. Однак важко не помітити, що у суспільстві дуже часто присутнє підозріле, якщо не сказати вороже, ставлення до цієї Церкви. Саме за рахунок втрати суспільної довіри, створюється негативний образ УПЦ у публічній площині, а спікери цієї Церкви видають це за гоніння з боку теперішньої влади. І відбувається парадокс, влада їх одночасно і гонить, і виділяє землю та фінансування, а суспільство шанує, але все менше й менше себе з ними ототожнює.
Схоже, що суспільство більш-менш сформулювало своє ставлення до інституту капеланства. Так, понад 2/3 (68%) підтримують запровадження військового духовенства, процес якого, до речі, зараз і відбувається.

Висновки

Загалом можна виокремити кілька помітних тенденцій та напрямків змін у релігійному житті українців:
Стабілізація кількості віруючих на рівні довоєнних часів.
Збільшення частки УПЦ КП та зменшення прихильників УПЦ. Значна втрата довіри Патріархом Кирилом.
Зменшення морального авторитету інституту Церкви.
Стабільно високий рівень віри, участі та приналежності в західному регіоні. Пострадянські Південь та Схід предсталяють собою більш секуляризовані регіони, з низькою активністю у релігійному житті та з розмитою юрисдикційною приналежністю.
Поступове зростання негативу до релігійних меншин, зокрема юдеїв, мусульман та протестантів.
Негативне ставлення українців до публічного прояву політиками своєї релігійності.
Вважаємо, що для чіткішого охоплення процесів релігійного життя, необхідне більш детальне дослідження кожного макрорегіону із залученням статичних даних щодо мережі релігійних організацій.