Милосердний Бог?

У Другій книзі Самуїла розказана історія, що трапилася з царем Давидом. Він вирішив влаштувати перепис населення, хоча Бог раніше й заборонив це робити. Виявилося, що в Ізраїлі є 800 тисяч боєздатних мужів, а в Юдеї – 500 тисяч. Бог розгнівався й дав цареві можливість обрати одне з трьох покарань за переступ: або трирічний голод у країні, або три місяці переслідувань від ворогів, або три дні чуми. Давид, підрахувавши собі, що найменший термін – це три дні, хоча й чуми, вибрав це останнє покарання, промовивши славнозвісну фразу: «Я пригноблений вельми, однак воліємо потрапити в руки Господні, бо його милосердя велике, людям же в руки впасти не хочу!» (2 Сам 24, 14). А чума, хоча й тривала недовго, винищила 70 тисяч осіб.

Таких історій про «Боже милосердя» трохи є у Святому Письмі. Бодай знаменитий псалом 136, де автор, дякуючи Богові за різні Його ласки, говорить: «Він побив Єгипет – його перворідних, – бо милосердя його вічне… Він кинув фараона та його військо в Червоне море, бо милосердя його вічне… Розбив царів великих, бо милість його вічна. Знищив царів могутніх, бо милосердя його вічне. Сихона, царя аморіїв, бо милосердя його вічне. І Ога, царя Башану, бо милосердя його вічне. І дав їхню землю у спадщину, бо милосердя його вічне» (Пс 136, 10.15.17-21).

Або інша історія, з книги Чисел, де описаний наказ Господа повбивати тих, хто поклонявся ідолам, між іншим – Ваал-Пеорові. «Господь сказав Мойсеєві: “Візьми всіх чільних у народі й повісь їх (на покуту) перед Господом проти сонця, щоб палючий гнів Господній перейшов”. І наказав Мойсей суддям Ізраїля: “Кожен з вас нехай повбиває тих з-поміж ваших людей, що пристали до Ваал-Пеора”» (Чис 24, 4-5). І трохи далі: «Господь промовив до Мойсея: “Киньтеся на мідіян та повбивайте їх, вони бо по-ворожому вчинили, підступно обдуривши Пеором”» (Чис 24, 16-18).

Ще один із багатьох подібних фрагментів зі Старого Завіту, з Першої книги Самуїла: «Одного разу Самуїл сказав до Саула: “Мене Господь послав був помазати тебе царем над його народом Ізраїлем; тож слухай і тепер Господнього голосу: так каже Господь Сил: Я зваживсь покарати те, що Амалек зробив Ізраїлеві, ставши йому на дорозі, як він ішов із Єгипту. Іди ж і удар на Амалека, видай на загладу цілковиту його й усе, що в нього, не щади нічого, вигублюй чоловіків і жінок, дітей і немовлят, волів і овець, верблюдів і ослів”» (1 Сам 15, 1-3). Саул не цілковито виконав наказ: «Однак Саул із народом помилували Агага, і щонайкраще з овець, волів, годованої худоби й ягнят, і все, що було вартісне, – не хотіли видати на загладу. Тільки що було маловартісне й безцінне, те вони винищили. І надійшло до Самуїла таке слово Господнє: “Жаль мені, що зробив Саула царем, бо він від мене відвернувся й моїх велінь не сповнив”. Гірко це було Самуїлові й він усю ніч благав Господа» (1 Сам 15, 11). За цей непослух Саул був позбавлений царства: «Самуїл промовив: “Хіба ж Господеві так до вподоби всепалення й жертви, як послух Господньому слову? Послух ліпший від жертви, слухняність від баранячого жиру. Бунт – це гріх чарівництва, сваволя – це злочин ідолопоклонства. За те, що ти відкинув Господнє слово, Він тебе відкинув від царства» (1 Сам 15, 22-23).

Виникає проблема: що ж це за «Його велике милосердя», яке винищує десятки тисяч людей? Це доволі складне запитання, відповіді на яке навряд чи можна отримати, вирвавши ці фрагменти з контексту не лише біблійного, а й життєвого. У Старому Завіті звичайні події, зокрема й криваві, часто приписували безпосередньо волі Божій. Так чинив кожен народ, трактуючи помсту чи смерть ворогів як вияв божої волі, й Ізраїль не був винятком. Бачимо тут виразне людське авторство й людський елемент у Слові Божому.

Якщо ж ідеться про Новий Завіт, то спадає на думку інша історія: з розбійником на хресті. Той теж отримав милосердя і, хоча все життя грабував і вбивав, за що, як сам визнає, і був справедливо розіп’ятий, першим потрапив до раю. Проте ні людям, яких він убив, ні їхнім родинам від цього не полегшало: сини від цього Божого милосердя до вбивці не повернулися до родин, а горе матерів не стало меншим.

Милосердя Боже діє в теперішньому часі, але не стирає минулих дій та їхніх наслідків. Учинене колись зло, гріх, непослух навіть після навернення особи приносять погані плоди. Милосердний Господь пробачає грішникові, однак наслідків гріха милосердя не скасовує. Історія життя одна, і її неможливо переписати, нехай як іноді хочеться, а сповідь не знімає відповідальності, як дехто думає. Тому, уповаючи на Боже милосердя, яке справді велике, не варто знімати з себе відповідальності за вчинене. Ми живемо у стосунках не лише з Богом, Якого ранить наш гріх, але Він це може великодушно простити; поруч із нами є інші люди, яким рани, завдані нашим гріхом, можуть боліти роками, ще довго після нашого навернення.

Хтозна, як перепис царя Давида вплинув на чуму, що забрала життя 70 тисяч осіб. Проте ця історія має завжди нагадувати, що навіть найменший мій переступ – чи то проти Бога, чи проти ближнього – може розростися в потужне зло, яке ще довго видаватиме погані плоди. Чи стократні, чи п’ятдесятикратні, чи десятикратні, як уже складеться, але відповідальність, у кожному разі, буде моя: ця велика біда почалася з мого маленького «невинного» вчинку.

«Боже, милосердний будь до мене, грішного!»

о. Петро Балог ОР

Фрагмент із книжки «Віра шукає розуміння. Подорож стежками пізнання» («Кайрос», 2018).

Джерело: Домініканці в Україні