5 липня – довільний спомин святого Антонія Марії Дзаккарії, пресвітера

З 1520 до 1524 року Антоній навчався в Падуанському медичному університеті, де отримав ступінь доктора, і відвідував лекції з філософії. Повернувшись до Кремони, піклувався про розвиток своєї віри та катехизував молодь із бідних сімей, хоча й був світською особою. Під впливом домініканців розпочав теологічні студії, особливо цікавився біблістикою, творами Отців Церкви та святого Томи Аквінського. 1528 року отримав свячення.

Спершу проповідував у рідному містечку, а згодом став сповідником графині Людовіки Тореллі, за якою переїхав до Мілана. На новому місці приєднався до ораторію Вічної Мудрості при храмі святого Варнави, над яким і взяв опіку в час його занепаду. Під керівництвом Антонія до спільноти приєдналося багато людей, а 1530 року вона розділилася на три орденські гілки: регулярних кліриків святого Павла (варнавити), жіночу та світську. Святий закликав взоруватися на апостола Павла: навернутися до Христа і провадити місійну діяльність.

Особливу любов Антоній мав до Христа розіп’ятого та Євхаристії. Заохочував щодня причащатися, чого Церква в ті часи не підтримувала, і часто адорував Пресвяті Дари. Розвинув практику вшанування третьої години Христової смерті в п’ятницю, багатьох долучав до молитви в цей час. Дбав про навернення людей і запровадив масову публічну покуту за відступництво від віри. Діяльність святого насторожувала Церкву, тому його двічі перевіряли на правовірність учення, проте виправдали.

Вичерпаний апостольською діяльністю, Антоній помер від лихоманки на руках матері. Залишив по собі 12 листів, шість проповідей і чернетку статуту варнавитів (остаточну верчію склав разом зі святим Карло Барромео, тогочасним єпископом Мілана). Канонізований 1897 року.

Зображають святого у священницькому вбранні або в комжі зі стулою. Атрибути – лілія, хрест, чаша, Євхаристія.

Покровитель варнавитів.