Мати Тереза народилася 16 серпня 1910 р. у Скоп'є (Югославія) у заможній сім'ї албанських католиків. При хрещенні, 27 серпня, вона отримала ім'я Гонжа-Агнеса. Батьки Агнеси були глибоко віруючими людьми. Кожен вечір сім'я збиралася на спільну молитву, регулярно брала участь у Святій Месі. Раз на тиждень мати разом з дітьми відвідувала в місті хворих, відносила жебракам їжу та одяг. Вона хотіла, щоб її діти були чуйні до людської недолі і вчилися любити своїх ближніх.
Вона часто нагадувала їм: «Вам пощастило, ви живете в гарному будинку, у вас є їжа, одяг, ви ні в чому не відчуваєте потреби. Але ви не повинні забувати, що безліч людей відчуває голод; є діти, яким нічого їсти, нічого одягнути, а коли вони хворіють, у них немає грошей на лікування». Агнеса була кращою ученицею в класі завжди радісна, привітна, готова надати допомогу іншим. Вона брала активну участь у житті парафії, співала в хорі, грала на гітарі, писала вірші, парафіяльна спільнота була для неї другою сім'єю. Вона навіть думала про те, щоб присвятити себе музиці або літературній діяльності - дівчина була талановита, її роботи друкувалися в місцевій газеті.
Трагічним переживанням для сім'ї стала раптова смерть батька в 1919 р. Перші роки після смерті батька були для родини дуже важкими, але мати, жінка з сильною вірою, вміла долати труднощі. «Мама вчила нас молитися і допомагати людям, яким важко. Навіть після смерті батька ми були щасливою родиною. Ми вчилися цінувати молитву і працю, - згадувала Мати Тереза. - Багато бідних в Скоп'є і його околицях знали наш дім. Ніхто ніколи не йшов від нас з порожніми руками. Кожен день хтось з нами обідав, це були бідняки, люди, у яких не було нічого».
Покликання
Мати Тереза завжди з хвилюванням згадувала той момент, коли вона вперше відчула покликання до монашого життя: «мені було 12 років, коли в моїй душі народилося гаряче бажання цілком належати Богові. Я відчула, що Господь закликає мене до того, щоб я стала монахинею і присвятила все своє життя Йому. Але тоді я намагалася відкинути від себе ці думки, тому що не хотіла бути монахинею. І лише набагато пізніше, коли мені було 18 років, я відповіла на заклик Господа».
Господь Бог бажає привести кожну людину до повноти щастя. Наш земний шлях - це болісний шлях звільнення від рабства гріха і егоїзму, шлях «дозрівання» до святості й безкорисливої любові. Для кожної людини Господь Бог «накреслив» найкращий життєвий шлях, і дуже важливо вміти під час молитви «прочитати» Божий задум, прийняти його і сміливо піти за голосом покликання.
Агнеса (Мати Тереза) на перших порах намагалася відігнати від себе думки про чернече життя. Однак вона багато часу присвячувала молитві та посту, намагаючись розпізнати Божу волю. Запитавши свого духовного отця як знайти упевненість в тому, що Бог дійсно закликає її, почула відповідь: «Найкращим критерієм є глибока радість від думки про життєву дорогу, на яку кличе тебе Бог».
У серпні 1928 р. Агнеса відправляється на духовні вправи до Санктуарію Матері Божої в Летніци, де після декількох днів молитви приймає остаточне рішення стати місіонеркою і цілком присвятити себе Богу. Цьому рішенню передувала довга внутрішня боротьба: прихильність до сім'ї, мрії про власних дітей та будинок ... Але відповівши Христу «так», вона відчула, як її серце наповнилося невимовною радістю.
Вона написала листа з проханням прийняти її до Згромадження Сестер Божої Матері Лоретанської в Ірландії, яке займалося підготовкою вчительок для початкових шкіл в Індії. Її прийняли. У вересні 1928 р. Агнеса вирушила до Дубліна, де почала формацію в постулаті. Разом з чернечою сукнею вона отримала також і нове ім'я - Марія Тереза Дитятка Ісуса. Прикладом святості стала для неї св. Тереза з Ліз`є, зарахована до лику святих у 1925 р. У січні 1929 р. монахиня Марія Тереза вирушила в далеку подорож до Калькутти. У будинку спільноти в Дарджилінзі вона почала формацію в новіціаті, а через два роки склала перші чернечі обіти. «Це були найпрекрасніші дні в моєму житті», - згадувала Мати Тереза.
24 травня 1937 р. вона склала вічні обіти. У цей день Мати Тереза цілком відала себе в розпорядження свого єдиного Коханого Ісуса Христа, щоб силою Його любові змінювати світ, перемагаючи будь-яке зло. Незабаром настоятелька повідомила, що сестра Тереза повинна повернутися до Калькутти, щоби приступити до обов'язків вчительки географії та історії у школі ім. Пресвятої Діви Марії. У 1944 р. сестра Тереза стала директором цієї школи. Учениці її поважали, тому що вона завжди ставилася до них, як до своїх улюблених дітей, і в той же час вимагала від них необхідних знань, як любляча мати.
Особлива місія
У вересні 1946 р. сестра Тереза мала брати участь у щорічних чернечих духовних вправах в Дарджилінзі, у домі новіціату, розташованому в красивому місці біля підніжжя Гімалаїв. Вона їхала туди в переповненому потязі, який ішов дуже повільно, зупиняючись на кожній станції. Сестра Тереза могла бачити натовпи людей, дуже бідних, багато хто з них були вкрай виснажені та вмирали від голоду.
Інтуїція віри, яка випливає з любові до Ісуса, підказувала їй, що ці найбідніші з бідних були такими ж улюбленими дітьми Бога, як і її учениці з заможних родин. Спостерігаючи за матерями, які з величезною ніжністю притуляла до себе дітей, вона розуміла, як сильно страждають ці жінки, бачачи своїх дітей, які вмирали з голоду. Це глибоко вразило сестру Терезу. По-новому прозвучали в її серці слова Ісуса: «Те, що ви зробили одному з найменших братів Моїх цих, те Мені зробили» (Мт 25, 40). Для неї стало очевидним, що, складаючи вічні обіти, вона дала обітницю самому Ісусу, Який страждає в цих людях. Вона відчула, що зобов'язана подбати про свого Нареченого, що живе в жебраках і страждаючих людях.
«Я відчувала, - через роки писала Мати Тереза, - що Господь чекає, щоб я добровільно відмовилася від спокійного життя в моєму ордені і вийшла на вулиці служити жебракам. Це була ясна і чітка вказівка: я повинна була покинути стіни монастиря, щоб жити серед жебраків. І не просто жебраків. Він закликав мене служити зневіреним, найубогішим в Калькутті - тим, у яких не було нікого і нічого, тим, до яких уже ніхто не хоче наближатися, тому що вони заразні, брудні, на них повно ран; тим, які не можуть навіть йти просити милостиню, тому що вони голі, у них немає навіть одягу, щоб прикрити тіло, тим, які вже не можуть їсти, тому що від виснаження у них немає сил навіть на це, тим, які знесилені падають на вулицях, усвідомлюючи, що вмирають; тим, які вже не плачуть, тому що у них вже немає сліз. Саме таких людей показав мені Ісус під час цієї подорожі, і Він побажав, щоб я полюбила їх. Богу потрібна була моя бідність, моя слабкість, моє життя для того, щоб проявити свою любов по відношенню до найубогіших ...».
Страждання справжньої любові
Мати Тереза часто говорила, що справжня любов невіддільна від страждання, що «злидні створив не Бог, а я і ти, тому що ми не вміємо ділитися». Жебраки, яким вона хотіла служити, були найчастіше хворі, покриті виразками, серед них було багато прокажених. Всі вони потребували медичної допомоги. Тому Мати Тереза вирішила навчитися надавати першу допомогу, робити уколи, обробляти рани. Для цього вона пройшла короткий курс з підготовки медсестер, а після його закінчення відправилася на вулиці Калькутти.
Це було в свято Різдва Христового - в день, коли Син Божий, втілившись, з'єднався з кожною людською істотою і кожному надав величезну гідність і нескінченну цінність. Мати Тереза зв'язала свою діяльність серед убогих з найбільш радісною, хоча для багатьох людей і шокуючою істиною, яку виявив Христос в таємниці Втілення: в слабкості і вбогості свого тіла кожна людина велика, тому що вона - дитя Боже.
«Відхід зі спільноти сестер-лоретанок, - згадує Мати Тереза, - був для мене гірким переживанням. У монастирі я жила, не відаючи труднощів. Ніколи і ні в чому я не відчувала потреби. І ось усе змінилося. Я спала, де доводилося, на підлозі, в нетрях, де по кутах шкреблися миші; я їла те, що їли мої підопічні, і тільки тоді, коли було, що поїсти. Але я вибрала це життя, щоби в буквальному сенсі втілити в життя Євангеліє, особливо ці слова Ісуса: "Я був голодний, і ви дали мені їсти; прагнув і ви напоїли Мене, був мандрівником, і ви прийняли Мене, був нагий, і ви одягнули Мене, у в'язниці був, і ви прийшли до Мене (Мт 25, 35-36). В убогих людях Калькутти я любила Ісуса, а коли любиш, то не відчуваєш страждань або труднощів. Тим більше, що з самого початку у мене не було часу, щоб нудьгувати. Моїм покликанням було служіння найбіднішим. Я жила, цілком покладаючись на волю Божу, і Господь вів мене. Я кожну хвилину відчувала Його присутність, бачила Його безпосереднє втручання в моє життя».
Місіонерки Любові
На початку 1949 р. до Матері Терези приєдналися перші молоді дівчата, які бажали присвятити себе служінню вбогим. 7 жовтня 1950 р. Папа Пій XII затвердив Згромадження Сестер Місіонерок Божественної Любові. Найголовніша мета цієї чернечої родини - тамувати спрагу нескінченної любові в людських душах, виражену Христом під час агонії на хресті, шляхом виконання обітниць чистоти, вбогості та послуху, шляхом молитви, важкої праці, турботи про спасіння і освячення убогих. «Ми служимо Христу, Якого бачимо в кожному стражденному злиденному. Якщо ми молимося, то ми віримо. Якщо віримо, то любимо. Якщо любимо, то служимо, - писала Мати Тереза. - Ми - Місіонерки Любові, тому що "Бог є Любов". Ми покликані донести убогим і стражденним любов, якою Бог полюбив їх».
У 1959 р. Місіонерки Любові взяли на себе турботу про прокажених Калькутти, яких тоді було близько 30 тисяч. Сестри відкрили амбулаторію для прокажених і заснували так зване Місто Миру - поселення, де могли жити прокажені разом зі своїми сім'ями. Мати Тереза бачила в прокажених дітей Божих. Ісус помер на хресті також за них. А завдяки тому, що ці люди були відзначені таким важким стражданням і жили в таких жахливих умовах, вони більше, ніж хто-небудь брали участь в таємниці стражденних мук Ісуса. «Коли я торкаюся до тіла прокаженого, від якого виходить сморід, я ніби торкаюся до тіла Христа, як і тоді, коли приймаю Його у Євхаристії. Так, проказа - це дуже важка, болісна хвороба, але вона не така страшна, як почуття, що ти - людина, позбавлена любові, небажана, покинута всіма», - говорила Мати Тереза.
Хворих потрібно нагодувати, одягнути, їм необхідні дорогі хірургічні операції, ліки. У сестер Матері Терези нічого немає. Вони живуть так само, як і їхні підопічні, тобто, як самі убогі. Статут ордену в цьому відношенні дуже суворий. Згідно з ним сестрам дозволено мати лише найнеобхідніше: біле сарі, прості сандалі. Кожна з сестер, коли отримує призначення на нове місце, протягом десяти хвилин готова відправитися в шлях - всі її пожитки вміщуються у невеликій сумці.
Сестри цілком покладаються на Боже Провидіння. «Кожен день Бог здійснює для нас справжні дива, - згадувала Мати Тереза. - Ми бачили дуже конкретні прояви цього. Якби не було цих "повсякденних" чудес, ми просто не змогли б продовжувати нашу діяльність, не змогли б нічого зробити. Провидіння кожен день піклується про мене, моїх сестер і наших підопічних. Робить це через посередництво бізнесменів, державних установ, підприємств, нафтових корпорацій, влади. Але перш за все - через маленькі пожертви людей, які мають лише скромні надбання. Саме ці пожертви представляють найбільшу цінність, адже для того, щоб їх внести, людям доводиться від чогось відмовлятися. Завдяки цьому їхній жест стає справжнім актом любові».
На сьогоднішній день у 600 місіонерських центрах в 127 країнах працює понад 4 тисячі місіонерок Любові. Сестри допомагають у харчуванні півмільйону сімей, навчають 20 тисяч дітей та доглядають за 90 тисячами прокажених.
Мати Тереза померла 5 вересня 1997 р. 13 вересня пряму трансляцію з її поховання вели найбільші телеканали світу. Її тіло везли вулицями Калькутти на гарматному лафеті, на якому в свій час везли тіло Махатми Ганді. Ця маленька, вся в зморшках сестричка з Калькутти, завдяки своїй повній відданості Христу стала для людей скарбом, бо випромінювала Любов, яка є єдиною надією для світу.
Незадовго до її смерті один журналіст поставив їй запитання: «Ви боїтеся смерті?». Мати Тереза відповіла: «Ні, зовсім не боюся. Померти - значить повернутися додому. Хіба ви боїтеся повертатися додому до своїх близьких? Я з нетерпінням очікую смерті, адже тоді я зустріну Ісуса і всіх людей, яких під час свого земного життя я намагалася обдарувати любов'ю. Це буде чудова зустріч, хіба не так?». Коли Мати Тереза говорила це, її обличчя світилося радістю і спокоєм.
Мати Тереза була беатифікована 19 жовтня 2003 року папою Йоаном Павлом ІІ , а канонізована - 4 вересня 2016 року папою Франциском.
Католицький Медіа-Центр
Вона часто нагадувала їм: «Вам пощастило, ви живете в гарному будинку, у вас є їжа, одяг, ви ні в чому не відчуваєте потреби. Але ви не повинні забувати, що безліч людей відчуває голод; є діти, яким нічого їсти, нічого одягнути, а коли вони хворіють, у них немає грошей на лікування». Агнеса була кращою ученицею в класі завжди радісна, привітна, готова надати допомогу іншим. Вона брала активну участь у житті парафії, співала в хорі, грала на гітарі, писала вірші, парафіяльна спільнота була для неї другою сім'єю. Вона навіть думала про те, щоб присвятити себе музиці або літературній діяльності - дівчина була талановита, її роботи друкувалися в місцевій газеті.
Трагічним переживанням для сім'ї стала раптова смерть батька в 1919 р. Перші роки після смерті батька були для родини дуже важкими, але мати, жінка з сильною вірою, вміла долати труднощі. «Мама вчила нас молитися і допомагати людям, яким важко. Навіть після смерті батька ми були щасливою родиною. Ми вчилися цінувати молитву і працю, - згадувала Мати Тереза. - Багато бідних в Скоп'є і його околицях знали наш дім. Ніхто ніколи не йшов від нас з порожніми руками. Кожен день хтось з нами обідав, це були бідняки, люди, у яких не було нічого».
Покликання
Мати Тереза завжди з хвилюванням згадувала той момент, коли вона вперше відчула покликання до монашого життя: «мені було 12 років, коли в моїй душі народилося гаряче бажання цілком належати Богові. Я відчула, що Господь закликає мене до того, щоб я стала монахинею і присвятила все своє життя Йому. Але тоді я намагалася відкинути від себе ці думки, тому що не хотіла бути монахинею. І лише набагато пізніше, коли мені було 18 років, я відповіла на заклик Господа».
Господь Бог бажає привести кожну людину до повноти щастя. Наш земний шлях - це болісний шлях звільнення від рабства гріха і егоїзму, шлях «дозрівання» до святості й безкорисливої любові. Для кожної людини Господь Бог «накреслив» найкращий життєвий шлях, і дуже важливо вміти під час молитви «прочитати» Божий задум, прийняти його і сміливо піти за голосом покликання.
Агнеса (Мати Тереза) на перших порах намагалася відігнати від себе думки про чернече життя. Однак вона багато часу присвячувала молитві та посту, намагаючись розпізнати Божу волю. Запитавши свого духовного отця як знайти упевненість в тому, що Бог дійсно закликає її, почула відповідь: «Найкращим критерієм є глибока радість від думки про життєву дорогу, на яку кличе тебе Бог».
У серпні 1928 р. Агнеса відправляється на духовні вправи до Санктуарію Матері Божої в Летніци, де після декількох днів молитви приймає остаточне рішення стати місіонеркою і цілком присвятити себе Богу. Цьому рішенню передувала довга внутрішня боротьба: прихильність до сім'ї, мрії про власних дітей та будинок ... Але відповівши Христу «так», вона відчула, як її серце наповнилося невимовною радістю.
Вона написала листа з проханням прийняти її до Згромадження Сестер Божої Матері Лоретанської в Ірландії, яке займалося підготовкою вчительок для початкових шкіл в Індії. Її прийняли. У вересні 1928 р. Агнеса вирушила до Дубліна, де почала формацію в постулаті. Разом з чернечою сукнею вона отримала також і нове ім'я - Марія Тереза Дитятка Ісуса. Прикладом святості стала для неї св. Тереза з Ліз`є, зарахована до лику святих у 1925 р. У січні 1929 р. монахиня Марія Тереза вирушила в далеку подорож до Калькутти. У будинку спільноти в Дарджилінзі вона почала формацію в новіціаті, а через два роки склала перші чернечі обіти. «Це були найпрекрасніші дні в моєму житті», - згадувала Мати Тереза.
24 травня 1937 р. вона склала вічні обіти. У цей день Мати Тереза цілком відала себе в розпорядження свого єдиного Коханого Ісуса Христа, щоб силою Його любові змінювати світ, перемагаючи будь-яке зло. Незабаром настоятелька повідомила, що сестра Тереза повинна повернутися до Калькутти, щоби приступити до обов'язків вчительки географії та історії у школі ім. Пресвятої Діви Марії. У 1944 р. сестра Тереза стала директором цієї школи. Учениці її поважали, тому що вона завжди ставилася до них, як до своїх улюблених дітей, і в той же час вимагала від них необхідних знань, як любляча мати.
Особлива місія
У вересні 1946 р. сестра Тереза мала брати участь у щорічних чернечих духовних вправах в Дарджилінзі, у домі новіціату, розташованому в красивому місці біля підніжжя Гімалаїв. Вона їхала туди в переповненому потязі, який ішов дуже повільно, зупиняючись на кожній станції. Сестра Тереза могла бачити натовпи людей, дуже бідних, багато хто з них були вкрай виснажені та вмирали від голоду.
Інтуїція віри, яка випливає з любові до Ісуса, підказувала їй, що ці найбідніші з бідних були такими ж улюбленими дітьми Бога, як і її учениці з заможних родин. Спостерігаючи за матерями, які з величезною ніжністю притуляла до себе дітей, вона розуміла, як сильно страждають ці жінки, бачачи своїх дітей, які вмирали з голоду. Це глибоко вразило сестру Терезу. По-новому прозвучали в її серці слова Ісуса: «Те, що ви зробили одному з найменших братів Моїх цих, те Мені зробили» (Мт 25, 40). Для неї стало очевидним, що, складаючи вічні обіти, вона дала обітницю самому Ісусу, Який страждає в цих людях. Вона відчула, що зобов'язана подбати про свого Нареченого, що живе в жебраках і страждаючих людях.
«Я відчувала, - через роки писала Мати Тереза, - що Господь чекає, щоб я добровільно відмовилася від спокійного життя в моєму ордені і вийшла на вулиці служити жебракам. Це була ясна і чітка вказівка: я повинна була покинути стіни монастиря, щоб жити серед жебраків. І не просто жебраків. Він закликав мене служити зневіреним, найубогішим в Калькутті - тим, у яких не було нікого і нічого, тим, до яких уже ніхто не хоче наближатися, тому що вони заразні, брудні, на них повно ран; тим, які не можуть навіть йти просити милостиню, тому що вони голі, у них немає навіть одягу, щоб прикрити тіло, тим, які вже не можуть їсти, тому що від виснаження у них немає сил навіть на це, тим, які знесилені падають на вулицях, усвідомлюючи, що вмирають; тим, які вже не плачуть, тому що у них вже немає сліз. Саме таких людей показав мені Ісус під час цієї подорожі, і Він побажав, щоб я полюбила їх. Богу потрібна була моя бідність, моя слабкість, моє життя для того, щоб проявити свою любов по відношенню до найубогіших ...».
Страждання справжньої любові
Мати Тереза часто говорила, що справжня любов невіддільна від страждання, що «злидні створив не Бог, а я і ти, тому що ми не вміємо ділитися». Жебраки, яким вона хотіла служити, були найчастіше хворі, покриті виразками, серед них було багато прокажених. Всі вони потребували медичної допомоги. Тому Мати Тереза вирішила навчитися надавати першу допомогу, робити уколи, обробляти рани. Для цього вона пройшла короткий курс з підготовки медсестер, а після його закінчення відправилася на вулиці Калькутти.
Це було в свято Різдва Христового - в день, коли Син Божий, втілившись, з'єднався з кожною людською істотою і кожному надав величезну гідність і нескінченну цінність. Мати Тереза зв'язала свою діяльність серед убогих з найбільш радісною, хоча для багатьох людей і шокуючою істиною, яку виявив Христос в таємниці Втілення: в слабкості і вбогості свого тіла кожна людина велика, тому що вона - дитя Боже.
«Відхід зі спільноти сестер-лоретанок, - згадує Мати Тереза, - був для мене гірким переживанням. У монастирі я жила, не відаючи труднощів. Ніколи і ні в чому я не відчувала потреби. І ось усе змінилося. Я спала, де доводилося, на підлозі, в нетрях, де по кутах шкреблися миші; я їла те, що їли мої підопічні, і тільки тоді, коли було, що поїсти. Але я вибрала це життя, щоби в буквальному сенсі втілити в життя Євангеліє, особливо ці слова Ісуса: "Я був голодний, і ви дали мені їсти; прагнув і ви напоїли Мене, був мандрівником, і ви прийняли Мене, був нагий, і ви одягнули Мене, у в'язниці був, і ви прийшли до Мене (Мт 25, 35-36). В убогих людях Калькутти я любила Ісуса, а коли любиш, то не відчуваєш страждань або труднощів. Тим більше, що з самого початку у мене не було часу, щоб нудьгувати. Моїм покликанням було служіння найбіднішим. Я жила, цілком покладаючись на волю Божу, і Господь вів мене. Я кожну хвилину відчувала Його присутність, бачила Його безпосереднє втручання в моє життя».
Місіонерки Любові
На початку 1949 р. до Матері Терези приєдналися перші молоді дівчата, які бажали присвятити себе служінню вбогим. 7 жовтня 1950 р. Папа Пій XII затвердив Згромадження Сестер Місіонерок Божественної Любові. Найголовніша мета цієї чернечої родини - тамувати спрагу нескінченної любові в людських душах, виражену Христом під час агонії на хресті, шляхом виконання обітниць чистоти, вбогості та послуху, шляхом молитви, важкої праці, турботи про спасіння і освячення убогих. «Ми служимо Христу, Якого бачимо в кожному стражденному злиденному. Якщо ми молимося, то ми віримо. Якщо віримо, то любимо. Якщо любимо, то служимо, - писала Мати Тереза. - Ми - Місіонерки Любові, тому що "Бог є Любов". Ми покликані донести убогим і стражденним любов, якою Бог полюбив їх».
У 1959 р. Місіонерки Любові взяли на себе турботу про прокажених Калькутти, яких тоді було близько 30 тисяч. Сестри відкрили амбулаторію для прокажених і заснували так зване Місто Миру - поселення, де могли жити прокажені разом зі своїми сім'ями. Мати Тереза бачила в прокажених дітей Божих. Ісус помер на хресті також за них. А завдяки тому, що ці люди були відзначені таким важким стражданням і жили в таких жахливих умовах, вони більше, ніж хто-небудь брали участь в таємниці стражденних мук Ісуса. «Коли я торкаюся до тіла прокаженого, від якого виходить сморід, я ніби торкаюся до тіла Христа, як і тоді, коли приймаю Його у Євхаристії. Так, проказа - це дуже важка, болісна хвороба, але вона не така страшна, як почуття, що ти - людина, позбавлена любові, небажана, покинута всіма», - говорила Мати Тереза.
Хворих потрібно нагодувати, одягнути, їм необхідні дорогі хірургічні операції, ліки. У сестер Матері Терези нічого немає. Вони живуть так само, як і їхні підопічні, тобто, як самі убогі. Статут ордену в цьому відношенні дуже суворий. Згідно з ним сестрам дозволено мати лише найнеобхідніше: біле сарі, прості сандалі. Кожна з сестер, коли отримує призначення на нове місце, протягом десяти хвилин готова відправитися в шлях - всі її пожитки вміщуються у невеликій сумці.
Сестри цілком покладаються на Боже Провидіння. «Кожен день Бог здійснює для нас справжні дива, - згадувала Мати Тереза. - Ми бачили дуже конкретні прояви цього. Якби не було цих "повсякденних" чудес, ми просто не змогли б продовжувати нашу діяльність, не змогли б нічого зробити. Провидіння кожен день піклується про мене, моїх сестер і наших підопічних. Робить це через посередництво бізнесменів, державних установ, підприємств, нафтових корпорацій, влади. Але перш за все - через маленькі пожертви людей, які мають лише скромні надбання. Саме ці пожертви представляють найбільшу цінність, адже для того, щоб їх внести, людям доводиться від чогось відмовлятися. Завдяки цьому їхній жест стає справжнім актом любові».
На сьогоднішній день у 600 місіонерських центрах в 127 країнах працює понад 4 тисячі місіонерок Любові. Сестри допомагають у харчуванні півмільйону сімей, навчають 20 тисяч дітей та доглядають за 90 тисячами прокажених.
Мати Тереза померла 5 вересня 1997 р. 13 вересня пряму трансляцію з її поховання вели найбільші телеканали світу. Її тіло везли вулицями Калькутти на гарматному лафеті, на якому в свій час везли тіло Махатми Ганді. Ця маленька, вся в зморшках сестричка з Калькутти, завдяки своїй повній відданості Христу стала для людей скарбом, бо випромінювала Любов, яка є єдиною надією для світу.
Незадовго до її смерті один журналіст поставив їй запитання: «Ви боїтеся смерті?». Мати Тереза відповіла: «Ні, зовсім не боюся. Померти - значить повернутися додому. Хіба ви боїтеся повертатися додому до своїх близьких? Я з нетерпінням очікую смерті, адже тоді я зустріну Ісуса і всіх людей, яких під час свого земного життя я намагалася обдарувати любов'ю. Це буде чудова зустріч, хіба не так?». Коли Мати Тереза говорила це, її обличчя світилося радістю і спокоєм.
Мати Тереза була беатифікована 19 жовтня 2003 року папою Йоаном Павлом ІІ , а канонізована - 4 вересня 2016 року папою Франциском.
Католицький Медіа-Центр
16 травня – довільний спомин святого Андрія Боболі, покровителя залізничників Андрій Боболя (1591–1657) походив із польського села Страхоцін і належав до шляхетного роду гербу Леліва.
13 травня – довільний спомин Діви Марії Фатімської
12 травня Церква згадує святого Панкратія, покровителя дітей
14 травня – свято апостола Матія, опікуна безплідних подружжів
Святі дня 11 травня Церква згадує святого Ігнатія з Лаконі, покровителя жебраків Вікентій Пейс (1701–1781) прийшов на світ у Лаконі (Італія), у багатодітній християнській сім’ї. Народженню передувала складна вагітність, тож мати зверталася по допомогу до святого Франциска та сподівалася, що дитина обере богопосвячене життя.Новини дня
- Останні
- Головні
- Популярні
Схожі новини
