23 жовтня - обов'язковий спомин св. Йосипа Більчевського

Йосиф Більчевський народився 26 квітня 1860 року у Віламовіцах (поблизу Кент, Польща) у бідній родині теслі і землероба. Після навчання в гімназії вступив до краківської семінарії, а потім до Яґелонського університету.

Майбутній святий наполегливо працював над формуванням характеру і священицького покликання. Коли він навчався в семінарії, то на столику у своїй кімнаті поклав іконку з написом «Хто ж як Христос» і прийняв ці слова як гасло кожного дня. Особисті відносини з Христом, найвищим Священиком, поглиблював щоденно беручи участь у Євхаристії, на молитві і адорації Пресвятих Дарів. Священицькі свячення отримав 6 липня 1884 року з рук кардинала Альбіна Дунаєвського.

«Один з найвидатніших Єпископів Світу»
Так про майбутнього святого сказав Папа Пій ХІІ. Сорокарічний отець-прелат Йосиф Більчевський 17 грудня 1900 року отримав від Папи Леона ХІІ єпископське призначення. Єпископська хіротонія відбулася 20 січня 1901 року у львівській катедрі. Починаючи своє служіння архієпископ Більчевський представив коротко свою програму: «Цілковито віддатися справі служіння Церкві».

Як архіпастир – піклувався про зростання кількості духовенства і підвищення рівня виховання в семінаріях. Жіночі чернечі згромадження запрошував до заснування нових монастирів, шкіл та сиротинців. На той час у 135 монастирях Львівської архідієцезії служило 865 сестер. Їх служіння у селах та робітничому середовищі сприяло оживленню релігійного життя. Цьому теж сприяло поглиблення знань вірян щодо правд віри і Катехизису.

Випереджаючи рішення св. Пія Х, Більчевський підкреслював потребу розвитку набожності до Пресвятих Дарів і частого прийняття Святого Причастя. У дусі вчення Папи Леона ІІІ заохочував християн до суспільної активності, особливо підкреслював питання суспільної справедливості. Як пастир часто відвідував парафії архідієцезії, щоб краще знати життя свого люду. Більчевський хотів бути батьком для всіх і заохотити до глибшого духовного життя.

Йосиф Більчевський був переконаний, що наблизить своїй пастві Христа, якщо стомленим і запрацьованим людям скоротить дорогу до костелу. Від початку свого служіння в архідієцезії він піклувався про будівництво нових храмів та душпастирських осередків. За час його служіння з’явилося 330 сакральних споруд, найвідоміша з них – костел св. Єлизавети у Львові. Будував не лише кам’яні святині, а й святині сердець. Більчевський наголошував на тому, що парафія має бути жива, на відносинах настоятеля і парафіян, на важливості матеріальної і духовної співвідповідальності у будівництві нової святині.
Храми в людських серцях будував за допомогою католицької преси. Було започатковано випуск таких видань як «Теологічний Огляд», «Катехитичний і Виховний Місячник», «Церковний Щоденник» та серії «Релігійна бібліотека».

У 1904 році Більчевський вперше організував у Львові Марійний конгрес, під час якого багато уваги присвятив Марії як Цариці Польщі. Багато зусиль доклав, для поширення цього культу. Папа встановив для Перемишльської та Львівської дієцезії спеціальне літургійне свято, Марія Цариця Польщі стала покровителькою Львівської архідієцезія, а катедра отримала титул базиліки. Більчевський спричинився до повернення святотатськи викрадених діадем ясногурської ікони.

Видатний науковець
Навчання у Римі та Парижі, отримані наукові ступені, ректорство у Львівському університеті, фундаментальні праці з християнської археології, членство в різних наукових інституціях. Все це не завадило, а навіть допомогло Більчевському бути добрим християнином і душпастирем. Пізніше, будучи львівським архієпископом він не обмежує свої зв’язки з науковим середовищем. Цікавився життям академічної молоді, підтримував її матеріально. Стали знаменитими щорічні «чаювання» в архієпископському палаці для членів Шкільної Ради, директорів середніх та спеціальних шкіл. Проблеми шкільництва Більчевський дуже добре знав. Піклувався про створення шкіл під опікою сестер-монахинь.

Це був один з найвидатніших професорів Львівського університету. Майже кожен в місті та за його межами знав про його надзвичайну пам'ять. Багато підручників з догматики, написаних латиною, Більчевський знав напам’ять. Унікальність майбутнього святого як науковця була в тому, що він вмів ділитися своїми знаннями з оточуючими. Свої наукові праці написав на теми : «Християнська археологія у зв’язку з історією Церкви і догмату», «Євхаристія в світлі найдавніших письмових, іконографічних і епіграфічних пам’яток», «Богопосвячені діви в перші віки Церкви».

Останні дні земного життя
Архієпископ Йосиф Більчевський помер 20 березня 1923 року від перевтоми. Діагноз – злоякісна анемія. Напевно найкращою «післямовою» його земного життя став похорон. Біля тіла померлого Пастиря зібралися представники всіх середовищ Львова і околиці. Потік людей не припинявся. Всі вони прийшли віддати останню шану Більчевському. Поховали його на Янівському цвинтарі, згідно заповіту. Серед бідних, у дерев’яній труні.

Більчевський у пастирському листі «Хліб Життя» написав так: «Коли перед жнивами в домах бракує хліба, люди слабшають, не можуть працювати і хворіють на голодний тиф. Гірші хвороби, ніж тиф охопили людство в наш час через занедбання Божого Хліба. Перерахую тільки деякі: ослаблення віри, занепад принципів, здичавіння і опоганення світу.
Якщо світ має видужати, якщо справедливість і любов мають запанувати серед народів, то неодмінно треба щиро і цілим серцем звернутися до Джерела справедливості і любові, до Джерела здоров’я і життя, тобто до Пресвятих Дарів і завдяки Святому Причастю використати всіляке добро, яке закладене в Ньому. Приймаючи цей живий Хліб, хворе людство у перші віки християнства одужало, і зараз одужає, бо цей хліб не втратив Божої сили»

Йосиф Більчевський був канонізований Папою Бенедиктом XVI 23 жовтня 2005 року. Це була перша канонізація за час його понтифікату.

Святий Йосифе Більчевський, молись за нас!

За матеріалами Polonia Christiana