16 травня – довільний спомин святого Андрія Боболі, покровителя залізничників

З 1606 року відвідував єзуїтську школу в Вільнюсі, а 1611 й сам вступив у Товариство Ісуса. Отримав якісну духовну й інтелектуальну формацію, філософію й теологію вивчав у вільненській академії. Під час навчання викладав у єзуїтських школах у Браневі й Пултуську. Висвячений на священика 1622 року.

Андрій Боболя виконував різні обов’язки в Несвіжі, Вільнюсі, Варшаві, Ломжі й на теренах Білорусі, у Бобруйську й Полоцьку: служив душпастирем і проповідником, був ректором, радником настоятеля й настоятелем. В 1642–1646 роках розгорнув євангелізаційну діяльність у Пінську, проте через стан здоров’я мусив виїхати до Польщі, де не покидав проповідництва й викладання. 1652 року повернувся на терени Білорусі.

Діяльність отця Андрія припала на часи спротиву католицькій вірі з боку козаків, тому святий останні роки життя мандрував пісками й болотами з місця на місце, підтримуючи та зміцнюючи вірян, допомагаючи вбогим і нужденним. Інколи його називають Апостолом Полісся, а через ревність щодо спасіння душ – Душохватом. Він щодня служив Месу й молився про єдність Церкви, сповідав і ніс світло Євангелія до релігійно занедбаного люду.

Майбутній святий багато працював над своїм характером, бо був нетерпливим, скорим на гнів і впертим у поглядах. Попри це, він добре знаходив спільну мову з людьми довкола себе.

1657 року Андрія Боболю піймали козаки, які дотримувалися гасла «Православ’я або смерть». Однак священик не відмовився від католицизму, за що його піддали найжорстокішим тортурам: відтяли язик, здирали шкіру, завдавали опіків. Добили святого двома ударами шаблі в шию. До гробу отця Андрія приходили на спільну молитву вірні обох конфесій, а сам він являвся багатьом християнам. Коли було відкрито гріб Андрія Боболі, виявилося, що його тіло збереглося нетлінним. Канонізований 1938 року.

Зображають святого в єзуїтському вбранні. Атрибути – посох паломника, шабля.

Покровитель Польщі, кількох дієцезій Білорусі, залізничників.