Кардинали – найближчі співпрацівники понтифіка (частина 2)

Права та привілеї кардиналів

Із розвитком Церкви та її розширенням по всьому світу Колегія кардиналів також розросталась, зросла кількість її членів та її національний та географічний склад. Якщо за часів Пія XII (1939-1958 рр) італійці мали перевагу, яка все ще існує, але від давна вони вже не становлять абсолютної більшості серед кардиналів.

Окрім участі у конклаві та можливості обрання понтифіка, кардинали мають ряд інших прав та привілеїв порівняно з іншими єпископами, а тим більше священиками. Ось деякі з них:

- мають право сповідати, уділяти таїнство Миропомазання та літургічні послуги у всьому світі без отримання згоди єпископа цього місця,

- використовують пасторал (якщо вони є єпископами) під час Святої Меси, також без згоди ординарія,

- носять мітру під час богослужінь (навіть коли вони не єпископи),

- під час Святої Літургії, яку звершує Святіший Отець, виконують служіння дияконів (замість того, щоб перебувати у співслужінні кардинали-диякони, одягають не орнати, а далматики, носячи однак мітру),

- у євхаристійній процесії завжди йдуть за балдахіном, крім випадків, коли її очолює понтифік,

- є громадянами держави Ватикан,

- якщо з якихось причин вони повинні дати свідчення перед судом, вони можуть це зробити в зазначеному ними місці (наприклад, у своїй квартирі чи на робочому місці),

- тільки понтифік може їх судити і позбавляти посади, якщо виникає потреба.


Щоби підкреслити зв’язок зі Святішим Отцем та Курією, усі кардинали, а не лише ті, які працюють в Курії, мають свої титулярні церкви в Римі, а також є членами Конгрегацій, Папських Рад та інших центральних установ Ватикану. Це не стосується східних католицьких патріархів, які при включенні до Колегії кардиналів зберігають свої патріархальні столиці. Привілей, водночас і обов'язок кардиналів, як тих, хто постійно проживає в Римі, так і тих, хто знаходиться в своїх дієцезіях, - це приїхати до Ватикану на кожен заклик Папи, а особливо після його смерті чи відставки - на конклав, щоб обрати його наступника.

Консисторія

Кардиналів призначає папа Римський на консисторії. Загально кажучи, це зібрання кардиналів, присутніх у Римі, скликаних Святішим Отцем і під його керівництвом.

Найдавніші її сліди знаходимо за часів понтифікату Лева IV (847-855 рр), який таким чином, тобто зібранням кардиналів, замінив попередні синоди римського духовенства всіх рівнів. Спочатку зібрання відбувалось досить регулярно - кілька разів на тиждень. Починаючи з ХІ століття, вона є стабільним дорадчим органом папи Римського, підтримуючи його в управлінні Церквою. Під час понтифікату Олександра III (1159-1181 рр) консисторія збиралася раз на місяць, а за часів Інокентія III (1198-1216 рр) - навіть тричі на тиждень. У той час вона певною мірою відігравала ту роль, яку пізніше взяли на себе різні установи Римської курії, так що коли Сикст V покликав її до життя в 1588 році, роль Консисторії значно зменшилася, і Папа скликав її набагато рідше.

У переважній більшості випадків консисторія збиралася в папських резиденціях, а після 1870 року лише у Ватикані. Але декілька з них відбулися і за межами Риму, наприклад, у 1849 р. Пій IX скликав її у Гаеті та навіть за межами Італії: у 1782 р. у Відні та 1804 р. - у Парижі. Однак це були виняткові ситуації, спричинені зовнішніми обставинами, коли папи не могли обіймати свою посаду у своїх резиденціях.

У колишньому (діяв до 25 січня 1983 р.) Кодексі канонічного права (КПК) існувало три види консисторії: таємна, напівпублічна та публічна, але в останньому КПК визнано лише два: звичайна та надзвичайна. У першій беруть участь усі кардинали чи принаймні ті, хто перебуває в Римі, коли папа Римський скликає її. Під час неї під керівництвом Святішого Отця кардинали обговорюють деякі важливі питання церковного життя, затверджують декрети про беатифікацію та канонізацію тощо. Ці зустрічі зазвичай є таємними, тобто їх відвідують лише папа і кардинали. Але в певних ситуаціях, коли мова йде про якісь особливо важливі події (наприклад, важливі ювілеї чи канонізації), також можуть бути запрошені єпископи, представники орденів чи держав. Також на звичайній консисторії понтифік дарує новим кардиналам ознаки їхньої гідності.

Надзвичайна консисторія також скликається єпископом Риму для обговорення найважливіших поточних справ Церкви, і всі кардинали повинні брати в ній участь (хіба що з якихось причин, наприклад, хвороби чи політичного переслідування це неможливо), незалежно від віку та займаних посад. Наприклад, святий Йоан Павло II скликав шість таких зібрань у Ватикані у 1979-2001 рр., 92 кардинали було у 1982 р., а 155 — в 2001 р. Тоді було обговорено такі питання, як структура та реформа Римської курії, фінансові питання та підготовка до Великого Ювілею 2000 р. Папі, очевидно, не потрібно було звертатися за порадою до кардиналів, оскільки він абсолютно незалежний у своїх рішеннях, але якщо він вважає за доцільне або навіть необхідне, він скликає таку зустріч.

Переклад з EKAI Католицького Медіа-Центру