Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » До питання про католицьке розуміння спільноти і сім’ї
10:09 П'ятниця 0 171
22-02-2019, 10:09

До питання про католицьке розуміння спільноти і сім’ї

Про що ми говоримо, коли вживаємо слова «спільнота» і «сім’я»? І чи насправді наші уявлення збігаються з тими, що лежать у серці церковної доктрини? Присвячений сім’ї випуск журналу «Вербум» розпочинається з тексту Олексія Браславця, у якому зроблено спробу уточнити значення цих двох термінів у латинській католицькій традиції.
Уперше з проблемою тлумачення термінів «спільнота» та «сім’я», визначальних для багатьох галузей католицької теології, мені довелося зустрітися під час орденської формації. У традиції світських домініканців – утім, як і багатьох інших католицьких спільнот – обидва поняття широко вживані та стосуються як канонічної, так і духовної сфер життя. Фрази штибу «плекання домініканської спільноти» й «життя домініканської сім’ї» я доволі довго сприймав як вдалі метафори, аж поки 2005 року не вийшов переклад Компендіуму соціальної доктрини Католицької Церкви – і стало зрозуміло, що латинська католицька традиція вживає ці поняття аж ніяк не образно, а вкладає в них певні сенси, важливі для розуміння суті церковного життя й багатьох доктринальних, теологічних і юридичних формул. Адекватне застосування цих термінів дозволяє правильно розставляти акценти – як вивчаючи теологію, так і беручи участь у житті церковних спільнот.

Про спільноту-communitas і суспільство-societas

Уже в перших главах книги Буття можна знайти біблійні підстави єдності між людьми: «Не добре чоловікові бути самому; сотворю йому поміч, відповідну для нього» (Бут 2, 18). Особа перебуває в єдності з іншими особами, створює з ними певні стосунки й утворює сталі чи тимачсові зв’язки, які допомагають їй тривати в дочасному житті. Проте описати ці зв’язки словами – справа непроста. Часто, наприклад, в українському інформаційному просторі можна почути у схожих контекстах про спільноту, суспільство, громаду – ба навіть про колектив, корпорацію, народ, націю, родину тощо. Зумовлено це багатьма процесами, зокрема й актуальною нині децентралізацією управління та творенням місцевих територіальних громад. Найчастіше, свідомо чи несвідомо, українці схильні вживати ці слова як синоніми. Проте – як наголошують не лише католицьке соціальне вчення й теологія, а й ґрунтовні світські соціологічні й антропологічні дослідження – надзвичайно важливо розрізняти сенси цих понять.

Наприклад, німецький класик соціологічної науки Фердинанд Тьоніс концепцію праці «Спільнота та суспільство» будує саме на відмінності між тими формами спільного буття людей, які в латинській мові названі словами «communitas» («спільнота») і «societas» (буквально – «товариство»). Один зі стовпів світової антропології Віктор Тернер предметом своїх наукових студій визнав саме спільноту-communitas як базове людське об’єднання. А філософ Дітріх фон Гільдебранд у «Метафізиці комунікацій» пішов іще далі й виділив, класифікував і описав різні форми спільнот-communitas. Нам, католикам, ці студії мають вказати на те, що слово «спільнота», яке ми вживаємо мало не щодня, науковці визнали однією з центральних антропологічних і соціологічних категорій. А з католицького погляду це термін, який допомагає правильно описати сутність міжлюдських стосунків.

Спільнота-communitas – це не синонім до інших слів, які позначають певну кількість людей, більшу за одиницю. Це особливий тип єдності, для якого характерні властиві тільки йому риси. Насамперед спільнота-communitas – це справжня єдність, а не лише механічне об’єднання людей у групу. Кожна спільнота складається з кількох осіб, але не кожна група людей може становити спільноту. Ця єдність сягає такого рівня, що спільноту-communitas можна назвати справжнім єдиним тілом; найкращий приклад цього – шлюбна спільнота, у якій двоє стають єдиним сутнісним тілом, зберігаючи зовні видиму індивідуальність. Індивідів двоє – а шлюбне тіло одне. Ця єдність, а відповідно й сама спільнота, виникає завдяки кільком факторам, основоположний із яких – він і визначає саму назву такої єдності – це «con-munus», спільне служіння, спільне досягнення мети і спільне виконання місії. Католикові легко помітити, що це слово – родич «communio», «причастя», а тому кожна спільнота – це сопричастя всіх, хто до неї долучився.

Друге, на чому варто зосередити увагу – це любов як об’єднавчий, спільнототворчий фактор. І для ілюстрації цієї тези знову вкрай доречний приклад подружньої спільноти, адже саме любов єднає двох і робить їх одним тілом. Проте – і на цьому наголошує Папа Бенедикт XVI в енцикліці «Deus caritas est» («Бог є любов») – тут важливо розуміти християнський сенс любові: це не просто емоційний стан чи почуття, а цілий комплекс станів та інтелектуальних і вольових актів, який знаходить вияв у пристрасному прагненні блага для ближнього. Отож, спільнотна любов, яка творить єдність, – це пристрасне прагнення блага одне для одного усіх членів спільноти.

Третя – і, напевно, найважливіша – річ полягає в тому, що для католика розуміння суті спільноти незмінно пов’язане зі словами Господа: «Де двоє або троє зібрані в Моє Ім’я, там Я серед них» (Мт 18, 20). Тобто католицька спільнота об’єднується у прагненні блага одне для одного навколо Христа, Слова, Яке стало тілом (Йн 1, 14), і Бога, Який є Любов (1 Йн 4, 8). Що означає, що спільнота – це стале, тривале й позачасове сопричастя вірян, які перебувають у Христі, тривають у Ньому, прагнучи блага одне одному.

Чи означає це, що католики знають лише спільноту-communitas, не визнаючи інших міжлюдських об’єднань? Аж ніяк. Наприклад, католицька соціальна доктрина говорить також про суспільства-societas (див. КСД 1), а канонічне право – про співтовариства-consociationes (див. ККП, кан. 298 і далі). Але те, що такі об’єднання є, не робить їх сутнісно спільнотами. А фраза «Плекаймо католицькі спільноти» не означає, що треба розвивати мережу католицьких соціальних інституцій і співтовариств: ідеться про єднання довкола Христа та спільне виконання Його місії.

Familia: чи все так просто?

Трохи складніше з сім’єю. Латиною «сім’я» – це «familia», і тут є один важливий акцент. Так, для католиків сім’я – це спільнота, тобто сутнісний тип єдності; проте в латинській культурі слово «familia» одразу відсилає (або принаймні має відсилати) до традиції римського права. А це означає, що сім’я-familia – це ще й формалізована правова структура, у межах якої існують ієрархії, владні повноваження, статуси, права й обов’язки членів, відносини між ними тощо.

З огляду сутності сім’я – це спільнота. А з погляду формальної організації – система правових зв’язків між її членами. Уміщена в контекст римського права, яке Йозеф Рацінґер називав одним із визначальних факторів для формування латинської католицької культури, сім’я стає правовою інституцією й набуває певних характеристик – а інакше її не може вповні вважати сім’єю-familia.

Отож, насамперед потрібно розрізняти подружжя-conjugium і сім’ю-familia. Подружжя – це сутнісна спільнота, а сім’я – сутнісно-формальна. У подружжі двоє стають єдиним цілим у Христі, а ієрархічна правова інституція сім’ї-familia передбачає відносини влади й підвладності. Подружжя – це реальні люди, а сім’я – це система правових статусів і закріплених за ними прав і обов’язків.

Сім’я-familia – це базовий рівень соціального устрою людства: саме тут первісно народжуються, зростають і розвиваються владні відносини. Кожна сім’я-familia – це інституція sui juris (свого права), владні повноваження в якій несе особа, наділена правовим статусом pater familias (отця сімейства). Отець сімейства уособлює всю сім’ю, а інші члени сім’ї підвладні йому й перебувають під його опікою. Для сім’ї-familia важливі не так кревні зв’язки, як правові, які об’єднують її членів і визначають права й обов’язки – тому цілковито буденною справою можуть бути правові акти adoptio (усиновлення) чи arrogatio (урочистого прийняття до складу). Латинська культура бачить у гаслі на кшталт «Тато, мама, я – щаслива сім’я» небагато сенсу, тому що «Тато, мама, я» для неї – це насамперед ієрархічна система владних правовідносин.

До складу сім’ї-familia входять не лише отець сімейтва, його дружина й діти, а й слуги та раби – тобто всі домашні, які перебувають у правовідносинах із отцем і під його опікою. У формулі «servus Dei» – «раб Божий» – латинське право наголошує на слові «Божий», а не «раб»: ідеться насамперед про належність до сім’ї-familia, отцем якої є Бог, про існування певного правового зв’язку, яким поєднані раб-servus і його пан-dominus.

Нарешті, завдання сім’ї-familia – забезпечувати в умовах земного життя правовий захист буттєвого середовища людини й сутнісних спільнот, які вона створює з іншими. Отож, мета домініканської сім’ї – організувати правовий захист буттєвого середовища братів-домініканців і та сестер-домініканок. Мета парафіяльної сім’ї – юридично й організаційно захищати буття спільноти й сопричастя вірних на певній території. А завдання Папської сім’ї (є й така в канонічному праві Римської Церкви) – правовий захист середовища земного буття Верховного Понтифіка і його близьких. Пропонуємо допитливим читачам продовжити цей асоціативний ряд і вивести інші формули, достосувавши їх до конкретної ситуації та пам’ятаючи про термінологічні тонкощі. Адже уважність до слововжитку таки допомагає раціональніше сприймати процеси, що відбуваються як у церковному середовищі, так і в зовнішньому світі.

Олексій Браславець для журналу «Вербум»

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий
16:31 Середа 0 203 «Знак і вираз любові»: вчення Церкви про соціальне служіння Останніми роками в українському суспільному дискурсі зросла увага до соціального служіння загалом і до його окремих форм. Волонтерство, соціальна підтримка, благодійність, громадський активізм – лише кілька з феноменів, які українське суспільство наново відкриває для себе. Щоправда, як це і властиво для різних типів неофітства, соціальне служіння часто сприймають «за аналогією», спираючись лише на свій особистий досвід або на власні теоретичні розбудови. Тому, аби говорити про католицьке соціальне служіння, важливо з’ясувати, про що саме йдеться в цьому контексті католицькій соціальній доктрині.