Праця: творчість чи покарання?

Також істотними були два інших мотиви, які допомогли у більш чіткому християнському розумінні творчого зусилля щоденної праці. З однієї сторони - зростаюча свідомість ролі людської праці як чинника розвитку суспільства, а з іншої - виникнення шерегу суспільних рухів і політичних ідеологій, що намагалися інтерпретувати працю лише і виключно згідно схем конфліктів і суспільної боротьби.

Енцикліки багатьох пап, починаючи від Rerum novarum Лева ХІІІ, висвітлюють цю проблему не лише з моральної точки зору, а також з пункту бачення ролі праці в духовності християнина. Пригадуючи істотні фрагменти навчання Святого Письма про людину, що покликана до праці, вони ставлять проблему ролі праці у формуванні і розвитку внутрішнього життя. Виразнішою стає потреба переживання зі сторони кожного християнина щоденного зусилля праці як способу єднання з творчим актом Бога і як дуже особистої дороги наслідування Христа - людини праці (пор. LE 26).

Праця як участь у справі створення

Співпраця з Творцем

а) Бог запрошує людину до співпраці
Перші розділи Книги Буття вказують Бога-Творця, Який “працює” над покликанням до існування світу і над його формуванням. Факт, що творча сила Бога описана в образі шестиденної “праці”, після якої настає відпочинок, має вирішальне значення для розуміння праці людини: “Бог закінчив сьомого дня своє діло, що його творив був, і спочив сьомого дня від усього свого діла, що творив був” (Бут 2,2).
Сам Бог - Сотворитель світу є Тим, Який в Біблії працює перший, і Якого “праця” повинна стати прикладом і типом людської праці.


Серед інших створінь Бог кличе до існування також людину, єдине Боже творіння “на Його образ” (Бут 1,27). Один з елементів цієї подібності до Бога міститься у дорученні: “підпорядковуйте її [землю] собі” (Бут 1,28). У біблійному, образному описі створення Бог скеровує до людей слова доручення праці ще до повного завершення своєї справи, перед своїм відпочинком. Наказуючи, щоб люди своєю власною працею “підпорядковували землю собі” запрошує їх певним чином продовжувати формувати світ, до участі у справі творіння [1].
Тому людська праця є життєвою необхідністю, однак необхідністю бажаною і запланованою Богом. Завдяки праці людина розвивається і доповнює справу Бога, а навіть “відкриває приховані у цілому творінні засоби і вартості” (LE 25). Це найбільш творча і радісна галузь активності людини. У своїй ідеальній формі праця становить навіть подібність до Всемогутнього Отця всіх речей. Тому без сумніву можна говорити про “покликання людини до праці” (SRS 30), а навіть про те, що саме це покликання є першим і найбільш серед усіх інших, що є “фундаментальним виміром життя людини на землі” (LE 4)[2].

б) зусилля праці як результат гріха
Щоденний досвід кожної людини пригадує також про невід’ємну присутність у житті також іншого аспекту праці. Вона пов’язана з втомою, необхідністю долання опору матерії, а навіть - що можливо є важчим - пов’язана з подоланням опору самого себе щодо докладання мозольного зусилля. Цей досвід знаходить своє віддзеркалення у подальшому біблійному описі створення людини, який представляє працю не лише як радісне покликання до співучасті у творчій справі Бога, а й також у обтяжливому її аспекті: “проклята земля через тебе: в тяжкім труді живитимешся з неї по всі дні життя твого… В поті лиця твого їстимеш хліб твій…”(Бут 3, 17-19).

“Прокляття”, що від того часу товаришує людській праці, це її невідворотна обтяжливість, це втома, якої не уникнути, що випливає з виконання праці та опір створеного світу зусиллям людини. Зв’язок щоденної праці з втомою і знеохоченням однак не є елементом початкового плану Бога щодо людини. З однієї сторони є правдою, що створена Богом на Його образ і подобу людина мала бути у Божому задумі працівником на Божій ниві, що образно представляє другий опис сотворення людини у другому розділі Книги Буття: “Узяв Господь Бог чоловіка й осадив його в Едемському саді порати його й доглядати його” (Бут 2,15).

Однак це лише акт гріха, спротив виразному дорученню Бога зі сторони перших людей, притягнув до них, як наслідок їх вчинку, обтяження праці стражданням і пригнобленням. Людська праця, не втрачаючи свого первісного характеру Божого запрошення до участі у творенні світу, показала тепер своє друге обличчя. Стала також іноді небажаним примусом і нерідко сумним обов’язком.

Праця як перше і основне покликання людини належить до її природи, обдуманої і бажаної Богом. Натомість контраст між творчим, радісним та ідеальним аспектом праці, і її обличчям обтяжливої праці належить до реальності людини обтяженої гріхом. Бунт людини щодо Бога та її спротив планам Творця є якимсь таємничим чином причиною “бунту” творіння щодо людини і опору матерії щодо її зусиль праці.

в) творчий аспект праці та її обтяжливість
Виразний контраст панує між ідеєю праці зрозумілої як співпраця з Творцем у творенні образу світу і участю у творчості самого Бога, і обтяжливою реальністю її виконання. Саме ця напруга сприяла тому, що класичний стародавній світ визнав працю, а особливо фізичну, чимось негідним вільної людської природи. На противагу цій поставі, ціла єврейська і християнська традиція трактували працю як основний суспільний обов’язок кожного.

Тенденції до легковаження обов’язком сумлінної праці, під “прикриттям” так би мовити “вищої” духовності, що закрадались у раннє християнське суспільство, були завчасно помічені і осуджені ще апостолом Павлом: “Як хтось не хоче працювати, хай і не їсть. Та проте чуємо, що деякі у вас живуть у ледарстві й не роблять нічого, тільки байдикують. Таким то наказуємо і велимо Господом нашим Ісусом Христом спокійно працювати і споживати хліб, що самі заробили” (2 Фес 3,10-12).

Наказ апостола Павла, що з таким великим натиском переказаний солунянам, які легковажили працею, має виразну теологічну і духовну мотивацію. Потрібно працювати не лише з огляду на загальнолюдський порядок. Праця, що дає право “їсти власний хліб” виникає з докору “в Христі Ісусі”, тому належить до істоти порядку християнського життя.


Втеча від обов’язку праці забирає також і право до утримання, навіть якщо становить привід (як можемо додумуватись на підставі тексту послання до солунян) до діяльності, що здається вищою з духовної точки зору. Зрештою апостол у тому самому посланні вказує на свій власний приклад поєднання щоденної праці, що дає утримання з проголошенням Євангелії: “ані не їли ні в кого дармо хліба, а вдень і вночі тяжко та гірко працювали, щоб не утруднювати з вас нікого” (2 Сол 3,8).

Конфлікт викликаний зіткненням нормальної обтяжливості, щоденної прибуткової праці з новизною християнського життя, “нового створіння в Ісусі Христі”, таким чином однозначно розв’язано. Не зважаючи на пов’язані з працею зусилля і втому ніхто не може вважати себе звільненим від неї. Спроби бездіяльного очікування Божого втручання під виглядом кінця світу, тобто втеча від обов’язку праці з приводу нової християнської віри, були гостро засуджені.


*LE - Енцикліка Laborem Exercens (“Працюючи”) Йоана Павла ІІ від 14 вересня 1981 року присвячена соціальному вченню Церкви з питань найманої праці та капіталу.

SRS - Енцикліка Sollicitudo Rei Socialis (“Турбота про соціальні речі”) Йоана Павла ІІ від 30 грудня 1987 року розглядає глобальні соціальні, економічні і політичні проблеми сучасного світу.

[1] - Пор. W. Słomka, Świętość na świeckiej drodze życia, Poznań/Warszawa 1981, s. 110.

[2] - Пор. W. Granat, Partnerstwo człowieka z Bogiem w rozwijaniu dzieła stworzenia, [w:] Odpowiedzialni za świat (seria: Powołanie człowieka, vol. 5), red. L. Balter, Poznań/Warszawa 1982, s. 127-141.

о.Анджей Шемєнєвскі, Teologia duchowości

Джерело: honoratki.org