Папа богопосвяченим особам: Богопосвячене життя – це погляд, що бачить Бога, присутнього у світі

Про це повідомляють Новини з Ватикану.

2 лютого 2019 року в базиліці святого Петра у Ватикані зібралися представники різних римських спільнот богопосвяченого життя, аби разом зі своїм єпископом скласти Богові подяку за дар покликання й оновити зобов’язання бути світлом для світу.

Прийняти Ісуса, що виходить нам назустріч

Як зауважив Папа на початку проповіді, літургія показує нам Ісуса, «Який виходить назустріч Своєму народові»: новизна Дитятка зустрічається з традицією храму, обітниця зустрічається зі сповненням, молоді Йосиф і Марія – з літніми Симеоном й Анною. «Також і ми покликані прийняти Ісуса, Який виходить нам назустріч», – сказав Святіший Отець, наголошуючи, що «Бога життя слід зустрічати кожного дня свого життя».

«Іти за Ісусом – це не рішення, прийняте один раз і назавжди, але – щоденний вибір. І Господа зустрічаємо не віртуально, але безпосередньо, зустрічаючи Його в житті», – наголосив проповідник, підкреслюючи, що без цього «Ісус перетворюється лише в гарний спогад з минулого». Коли ж приймаємо Його як Господаря життя, то й з нами трапляється те, що трапилися в храмі: з Ісусом «віднаходимо мужність прямувати вперед та сили залишатися стійкими».

Зустріч посеред народу

«Зустріч з Господом – це джерело. Тому важливо повертатися до джерел: повертатися в пам’яті до вирішальних зустрічей з Ним, наново переживати першу любов, можливо, писати нашу історію любові з Господом. Це буде корисним для нашого богопосвяченого життя, щоб воно не перетворювалося в проминаючий час, але залишалося часом зустрічі», – вів далі Святіший Отець, звертаючи увагу на те, що спогадуючи про «основоположну зустріч» з Господом, усвідомлюємо, що вона не виникла як «приватна справа між нами і Богом», але зродилася серед віруючого люду.

Так само, за словами Папи, стається з богопосвяченим життям. Воно «розквітає у Церкві», а коли відзолюється, то «в’яне». «Воно дозріває, коли молодь і похилі віком прямують вперед разом, коли молоді віднаходять коріння, а літні приймають плоди», – сказав він, заохочуючи в це свято зустрічі «просити благодаті відкривати живого Господа серед віруючого люду, дбати про те, щоб отримана харизма зустрічалася з благодаттю сьогоднішнього дня».

Подвійне покликання

Як зауважив Святіший Отець, зустріч Бога з Його людом має свій початок і мету. Вона розпочинається з «покликання до святині» та приходить до «бачення у святині». Тобто, покликання є «подвійним». Перше – покликання «за законом», приписи якого сповняють Йосиф і Марія. «Це не примус: батьки Ісуса не йдуть примушені чи задля чисто зовнішнього виконання, але щоб відповісти на Божий поклик», – сказав проповідник, вказуючи на те, що похилі віком Симеон і Анна прийшли до храму приведені Святим Духом.

«Що оце подвійне покликання за законом і від Святого Духа каже нашому духовному і богопосвяченому життю? Каже, що всі ми покликані до подвійної слухняності: законові – тому всьому, що впорядковує життя, та Духові, Який творить нові речі в житті. Так народжується зустріч з Господом: Святий Дух об’являє Господа, але щоб Його прийняти, необхідна вірна щоденна постійність. Навіть найбільші харизми не принесуть плодів без впорядкованого життя. З іншого боку, найкращих правил не вистачить без новизни Святого Духа», – наголосив Папа.

Щоб краще це зрозуміти, Наступник святого Петра вказав на перше чудо Ісуса на весіллі в Кані Галилейській. Там також бачимо заклик до послуху: «Зробіть все, що лиш вам скаже». Слуги мусіли начерпати з криниці коло 600 літрів води. Але із наповнених по вінця посудин було зачерпнуте нове вино. Так і в богопосвяченому житті, якщо вірно та з любов’ю виконувати приписи правил і розпорядження настоятелів, «вода щоденності перетворюється у вино новизни й життя».

Достатньо Бога…

Врешті, кульмінацією «зустрічі, що зродилася з покликання» стає бачення. Симеон стверджує: «Мої очі побачили спасіння». Він не бачить Месію, що чинить чуда, а лише Немовля та простих батьків, що принесли скромну пожертву. Однак, «бачить простоту Бога та приймає Його присутність». Йому вистачає взяти Немовля на руки, «не просить і не прагне чогось більшого». Його вистає Бога «таким, Яким Він є».

«Богопосвячене життя є цим пророчим баченням у Церкві: воно є поглядом, що бачить Бога, присутнього у світі, навіть якщо багато-хто не зауважують Його; воно є голосом, що каже: “Достатньо Бога, все інше проминає”; воно є прославою, яка підносить нінащо незважаючи, як це показує пророчиця Анна», – сказав Папа, підсумовуючи:

«Ось чим є богопосвячене життя: прославою, що приносить радість Божому людові, пророчим баченням, що об’являє дійсно вартісне. Коли воно є таким, то розквітає та стає для всіх закликом проти посередності: проти понижування рівня духовного життя, проти спокуси грати з Богом на пониження ставки, проти пристосування до світського та зручного життя, проти нарікання, невдоволення та ниття, проти звикання до “робиться те що можливо” і до “завжди так робилося”: це не є Божі вислови… Богопосвячене життя – це не виживання, воно не є приготуванням до “ars moriendi”: саме такою є спокуса сьогодення перед обличчям зменшення покликань. Ні, воно не виживання, але – нове життя. Це жива зустріч з Господом посеред Його люду. Це покликання до щоденного вірного послуху й до нечуваних несподіванок Святого Духа. Це бачення Того, Кого варто обійняти, щоб мати радість: Ісуса».