Сьогоднішнє Слово наголошує на спільнотному вимірі Церкви та важливому досвіді учня, Який проповідує Христову науку.
Читання святого Євангелія від Марка (6, 7-13)Того часу Ісус, покликавши до себе Дванадцятьох, почав розсилати їх по двох і дав їм владу над нечистими духами. І повелів їм, щоб нічого не брали в дорогу – тільки одну палицю: ні хліба, ні торби, ні мідяків у пояс, але щоби взули сандалі й не одягалися у дві одежини. І Він говорив їм: «Якщо десь уві йдете в дім, то перебувайте там, доки не вийдете звідти. І коли б у якомусь місці не прийняли вас і не послухали вас, то, виходячи звідти, обтрусіть пил з ваших ніг – їм на свідчення». І, вийшовши, вони проповідували, щоб люди покаялися, і виганяли численних бісів, а багатьох недужих помазували олією і зціляли.
Читаємо сьогодні, як Ісус – покликавши до себе Дванадцятьох – дає їм детальні інструкції щодо місії, яку на них покладено. Господь починає розсилати учнів по двоє. Незвичайне уточнення – вислів "по двоє" зустрічається тільки в Мк 6,7 і в Лк 10,1 в описі місії сімдесятьох – що привертає увагу. Чому місію, покладену на учнів, треба виконувати "по двоє"? І на чому саме вона полягає? Аби знайти відповідь на це питання, маємо повернутися до Мк 3, 14-15, де йдеться про ціль покликання Дванадцятьох: "щоб із Ним перебували, і щоб послати на проповідь їх, і щоб мали вони владу вздоровляти недуги й вигонити демонів." Учні не мусять виголошувати інтелектуальне знання, одержане від Ісуса, а мають ділитися сопричастям життя з Господом, досвідом особистого зв’язку з Христом, мають показувати "спільнотний" вимір Царства. Тому що виголошення Слова не є індивідуалістичним актом, ані походить з приватної ініціативи – завжди йдеться про церковне діяння, про діяння спільноти.
Посланці Бога багаті на досвідчення Бога. І ні на що інше. Дійсно, євангеліє зазначає, що умовою для виголошення Слова є брак матеріальної стабільності учнів. Посланець Христа не може покладатися на власні ресурси чи бути самодостатнім. Господь наказує не брати в дорогу нічого, крім самої палиці, сандалій та хітона. "Ні хліба, ні торби, ні мідяків у пояс" – в дорогу вирушають майже без нічого. Беруть найнеобхідніше, тільки те, що потрібне для продовження місії. Учень Христа не приходить як владний переможець, а залишається бідним, крихким, залежним від інших – саме тому, що проповідує Христа. Тому що любов себе не нав’язує – вона чекає на прийняття.
Саме тому, що любов Бога шанує вибір людини, на проповідування апостолів можна пристати або ні. Бог не неволить людської свободи. А логіка проголошення Слова не є логікою успіху. Говорить Господь: "І коли б у якомусь місці не прийняли вас і не послухали вас, то, виходячи звідти, обтрусіть пил з ваших ніг". Символічний жест, що вказує на повний розрив – слова учнів не було прийнято. Невдача, неуспіх цілком може бути частиною місії – бути учнями Христа не означає користатися успіхом в інших. Утім, найголовнішим для учнів залишається не знеохочуватися через брак прийняття, а тривати і надалі виконувати місію, ввірену їм Христом, закликаючи дозволити Божій любові перемінити наше серце.
Питання
Ісус посилає учнів з місією. На чому вона полягає для мене? Яке місце посідає покора в моїй місії?
Чи я дозволяю Божій любові перемінювати моє серце?
Ірина Кладій для КМЦ
Схожі новини
