Серце Ісуса, надіє тих, хто в Тобі вмирає; насолодо всіх Святих

До нас також повертається тема християнської надії, про яку ми роздумували вчора. Кожна людина у момент свого повернення до дому Отця потребує розради і надії. У ці важкі моменти, коли диявол до кінця бореться за душу людини, єдиною та непохитною нашою надією є Пресвяте Серце Ісуса.

Майже кожна людина відчуває страх перед смертю. У цьому немає  нічого дивного, навіть святі його відчували. Чому? Бо смерть- це не справа Бога, а наслідок гріха, справа диявола. Думка про смерть сповнює людину страхом переважно тому, що ставить людину перед чимось невідомим. Щоправда, апостол Павло переконував коринтян, що “те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять” (1Кор 2,9). Однак ніхто з живих цього не бачив.

Історія знає багато прикладів людей, і не лише святих, які не боялися смерті, а навіть її чекали, тому, що були до неї готові. Ми ж, як віруючі люди, знаємо, що смерть- це не кінець, а лише пробудження до іншого, істинного життя в Бозі. В обрядах похорону немає жодного слова розпачі. З них променіє християнська надія. У префації Меси за померлих читаємо: “Бо життя твоїх вірних, о Господи, змінюється, але не завершується, і коли зруйнується дім тимчасового паломництва, вони знайдуть приготоване у небі вічне житло”.
Саме таке сприйняття смерті  мав помираючий св. Йоан Павло ІІ, який, бачачи невдалі зусилля лікарів, сказав: “Дозвольте мені йти до дому Отця”. Цього моменту повернення до дому Отця він очікував та виглядав.

Не боятися смерті може той, хто покладає свою надію на Серце Ісуса і в Ньому помирає. Помирати в Серці Ісуса - це намагатися жити в освячуючій благодаті та мати набожність до Пресвятого Серця Ісуса. Хто вшановує Божественне Серце, той відчує у момент смерті глибоку втіху та зміцнення, той не зрозчарується у Божому милосерді. Ісус сказав до св. Маргарити Марії: “Я буду для моїх шанувальників найбезпечнішим прибіжищем у житті, а особливо у годину смерті”.

Пресвяте Серце Ісуса є нашою надією не лише при смерті. Воно також буде нашою насолодою у майбутньому житті, причиною нашої слави в небі, так само, як і на землі є причиною всіляких благодатей.

Однак щоб це сталося, спочатку треба щодня прямувати до святості. Святість - це наше покликання, це завдання кожного з нас. Це не розкіш для обраних, а обов'язок всіх охрещених. Усе наше життя - це прямування до святості та вдосконалення у святості. Святість - це досконалість в любові. Ідеал святості усім своїм життям нам показує Ісус Христос. Він вчить на святості та дає кодекс святості. Цим кодексом є Євангеліє. А скороченням – навчання про блаженства.

Святість - це праця і зусилля. Потрібно багато молитви і покори з нашої сторони, щоб Бог дав нам благодать тривати у прагненні святості на щодень, щоб Ісус формував наше серце на зразок Свого Серця, щоб ми, з'єднані в любові у вічност, і жили цією любов'ю, яку тут, на землі, реалізуємо.

Варто докласти цих зусиль за допомогою Божої благодаті, плодом яких буде відкривання всіх таємниць люблячого Серця Ісуса протягом вічності. Благаймо, щоб святість домінувала у житті кожного з нас і вела всіх нас до вічності, яка буде спогляданням Бога Любові.

Пресвяте Серце Ісуса, насолодо ангелів та святих, віримо, що Ти будеш також нашим щастям у вічності. Притягни нас до себе і вчини, щоб ми на цій землі не в людях та речах шукали потіхи, а в Тобі, Пресвяте Серце Ісуса, через яке до нас прийшло спасіння, Тобі честь і слава навіки. Амінь.

Опрацював дк. Яцек Ян Павловіч, переклад КМЦ 

Зображення: SGET info