Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Що робити, коли зрозуміємо, що занадто шукаємо визнання? Дозрівання до насправді богопосвяченого життя
10:00 Середа 0 321
20-01-2021, 10:00

Що робити, коли зрозуміємо, що занадто шукаємо визнання? Дозрівання до насправді богопосвяченого життя

Після невеликої перерви повертаємось до публікації матеріалів експерта у справах формації духовенства з циклу «Затишшя. Дозрівання до насправді богопосвяченого життя». Отець Артур Стемпєнь SAC вже писав про усвідомлення богопосвяченою особою того, що покликання, певні завдання або справи її перевершують. Цього разу постає запитання: що зробити, коли зрозуміємо, що занадто шукаємо визнання?
Що робити, коли зрозуміємо, що занадто шукаємо визнання?

Спокуса демонструвати свої чесноти зводить на манівці кожного, хто духовно розвивається. Цікаво до цього питання підходив у своїй антропології Євагрій Понтійський, розташовуючи спокусу марнославства наприкінці стратегії восьми злих духів.

Коли монах подолає спокусу браку поміркованості (зажерливість), браку стриманості (нечистота), браку убогості (жадібність), браку радості (смуток), браку лагідності (гнів), тоді атаку розпочинає дух браку скромності та смирення і вводить душу у марнославство і гординю. Коли людина не живе у внутрішньому укритті, забуваючи про свою гріховність, злий дух одразу запановує над нею і вся дотеперішня боротьба стає марною. Звідси укриття в дусі Назарету є водночас способом переживання діалогу з Богом. Тому повернення до малих речей та повсякденних обов'язків для нас часто є умовою збереження щоденної святості та вміння не піддаватися потребі визнання.

Ми, нікчемні слуги, зробили те, що повинні були зробити! (Лк 17, 10). Постава, відповідна духові цих слів, дає неймовірну внутрішню свободу. Ця свобода підтверджує зрілість життєвих рішень для інших. Тут маємо справу з так званим реальним добром, а не примарним, як зазвичай називають добро, яке зроблене іншим, але приносить прибуток насамперед нам. Маю тут на увазі згадане визнання, позицію, вдячність, привілеї. Саме вони є елементом наших мотивацій, які найбільш нищать наше покликання.

Коли відкриєш, що занадто біжиш за тим, що називаємо визнанням, треба подякувати Богу, що Тебе освітив, і показав гріх, який до цього часу був закритий. Звичайно ж, залишається питання визначення, що значить - «занадто»? На це не маю однозначної відповіді. Занадто - це шкала, що вказує на втрату першості надприродної мотивації.

Пошук визнання - це сіть у руках злого духа, яку він використовує для поневолення і обмеження учня Христа. Це показує нам, що шукаючи себе, ми втрачаємо життєву свободу, якої так прагнемо, і починаємо йти за примхами власних потреб. Тому момент викриття цих оков - це шанс звільнення і визволення, аби йти далі у свободі служіння Господу. Не варто цьому надавати надмірної ваги, бо внутрішньо це нас наповнює гіркотою нереалізації того визнання.

Часто це відбувається непомітно, тихо і вимагає вразливості нашого сумління, аби зберегти згадану свободу.

Відповідно до ігнаціанського принципу «agere contra», у випадку піддання спокусі визнання (брак скромності), маємо страх, який полягає на свідомому виборі ситуацій, які цього визнання нам не дадуть, або свідомому приготуванні до фрустрації, що виникає в нас.


ПОПЕРЕДНІ ПУБЛІКАЦІЇ З ЦИКЛУ:

ЗАТИШШЯ. ДОЗРІВАННЯ ДО НАСПРАВДІ БОГОПОСВЯЧЕНОГО ЖИТТЯ

ЩО РОБИТИ, КОЛИ ВТРАЧАЄТЬСЯ КРЕАТИВНІСТЬ У ЛЮБОВІ?

ЩО РОБИТИ, КОЛИ ЦЕ НАС ПЕРЕВЕРШУЄ?


Зображення: NPR
Складні питання 14:01 П'ятниця 0 1 931 Складні питання. Як Бог допускає, щоб від гріховних ситуацій народжувалося нове життя?
Як Бог допускає, щоб від гріховних ситуацій народжувалося нове життя? Наприклад, від перелюбу, але ще жахливіше - від зґвалтування? Хіба може жахливий злочин бути актом, що породжує нове життя, адже єдиним таким актом повинна бути любов?
Інформаційне повідомлення
Коментувати статті на нашому сайті дозволено лише на протязі 7 днів з моменту публікації.