Випробування коронавірусом

Спокуса хліба або забезпечення

«Тоді підійшов до нього спокусник і сказав: “Коли ти Син Божий, звели, щоб це каміння та й стало хлібом.” А той, відповів: “Написано: Чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить з уст Божих» (Мт 4, 3-4). Ця спокуса передусім стосується нашого матеріального забезпечення, коли людина опирає своє життя на грошах чи інших речах, а Бог такого собі «страхового полісу» потрібен лиш тоді, коли станеться нещастя або щось піде не за нашими планами. Це своєрідне «Євангеліє процвітання», коли в обмін на молитви та добрі вчинки Всевишній має гарантувати матеріальне процвітання та благополуччя. Навіть каміння в пустелі має стати хлібом, щоб не порушувати нашої зони комфорту. І тут приходить зі Сходу епідемія коронавірусу, який руйнує все, що ще вчора становило сенс, основу та ціль життя мільйонів людей. Фінансові ринки обвалюються, скорочуються робочі місця, зникають величезні доходи. І те, що зазвичай приносилося в жертву на вівтарі грошей, сьогодні стає цінністю або навіть справжньою розкішшю: сім’я, дім, Церква. Епідемія 2020 року знову перевернула світ з голови на ноги, повернувши цінності, які давно вважалися архаїчними та забутими. Батьки, які через власні справи ніколи мали часу для своїх дітей, хочуть вони того чи ні, тепер повинні приділяти своїм дітям увагу в закритих будинках. Якщо раніше стояло питання про право на смерть, то тепер коронавірус нагадав про недоторканність дару життя. Перед пошестю всі рівні: прості громадяни, олігархи чи політики. Принаймні не чув, щоб у Європі тепер хтось говорив про аборти, і навіть ті, хто ще вчора вимагав евтаназії для пенсіонерів і хворих, сьогодні по-іншому дивляться на це, коли мова йде про можливість зараження для них самих або їхніх батьків. Лікарі, які вчора вробили смертельні ін’єкції, тепер день і ніч ведуть боротьбу за кожне життя. Ба навіть змушені серед пацієнтів обирати тих, кого рятувати першим або взагалі не реанімувати через малі шанси і нестачу медикаментів і техніки. Ніколи так не цінуєш життя, як перед обличчям смерті.

Думаю, чимало заможних європейців по-іншому дивляться тепер на свої заощадження та паперові купюри, які можуть нести з собою смерть. Тепер вже фізичну… Коли сидиш в закритій кімнаті, і маючи гроші, не намастиш їх на скибку хліба, бо всі магазини зачинені. Коли твій розкішний будинок в одну мить перетворюється на елітну в’язницю, яку роками ти будував сам для себе. А твій щоденний хліб, заради якого ти крутився, як білка у колесі, стає каменем на твоєму серці, що не дає життя, нагадуючи лишень про змарновані можливості та справжні цінності, які не зникають навіть під час епідемії чуми.

Спокуса чудес або випробовування Бога

«Тоді диявол бере його у святе місто, ставить на наріжник храму і каже: “Коли ти Син Божий, кинься додолу, написано бо: Він ангелам своїм волітиме про тебе, і вони візьмуть тебе на руки, щоб ти своєю ногою часом не спотикнувсь об камінь.” А Ісус сказав до нього: “Написано також: Не будеш спокушати Господа, Бога твого.” (Мт 4, 5-7). Наскільки сьогодні актуальна ця спокуса сатаною Христа на вершині храму! Адже скільки доводилося чути останнім часом (а навіть самому так говорити), що у церкві мені нічого не загрожує і жодна зараза мене не візьме, адже я в Божому домі. Що Бог чудесним способом мене збереже і ангели вчинять, щоб вірус навіть до моїх ніг не доторкнувся. Що тисячі впадуть праворуч і ліворуч мене, а я буду стояти, бо маю віру, прийшов до храму і прийняв Святі Тайни. З історії, а також зі свого досвіду знаю, що Бог може зробити і робить чимало чудес, зберігаючи своїх святих під час пошесті тифу чи чуми, але в той же час чимало інших святих християн протягом століть вмирали від тих же хвороб, доглядаючи за хворими. То в чому секрет життя одних, а в чому помилка інших? Люди дотикалися до одягу Ісуса та зцілювалися від кровотечі і прокази, а сам Він був понівечений і вкритий ранами. Апостоли зцілювали і воскрешали мертвих, але всі, за винятком одного, померли мученицькою смертю. У цьому і є різниця між оптимізмом, який каже, що все обов’язково має бути добре, і надією, що все має сенс. Бо все у житті учнів Христа має значення і є виконанням Божої волі. Особисто я не знаю, чи йти вам у період карантину на Месу чи не йти, відвідувати храм чи сидіти вдома. Немає простих і загальних відповідей для всіх. Тут не справа у страхові чи недовірі до сили Христа. Святі, які в минулому йшли на вулиці міст та у лепрозорії, не були ні героями, які нічого не боялися, ні навпаки - самогубцями, які хотіли швидше померти. Вони були християнами, які під впливом благодаті відчували натхнення Святого Духа і йшли за Божою волею. Для одних це було чудо зцілитися або навіть не заразитися хворобою, а для інших - зі стражданнями та покорою прийняти християнську кончину. «Ніхто бо з нас не живе для себе самого і ніхто не вмирає для самого себе: бо коли ми живемо, для Господа живемо; і коли ми вмираємо, для Господа вмираємо. Отож, чи ми живемо, чи вмираємо, ми Господні» (Рим 14, 7-8). І тоді все, що стається, набуває справжнього сенсу і приносить найбільше плодів для слави Божої та навернення людей. Не варто випробовувати Всевишнього, щоб Він нас рятував, коли у Нього є інші плани. Втім і не перешкоджати Йому робити чудеса, коли Він цього захоче. І межа між цим називається розпізнанням Христової волі, яка досягається на молитві, Божому Слові та послуху Церкві, яка є «стовпом та основою правди» (1Тим 3, 15).

Спокуса бути богом, але без Бога

Знову бере його диявол на височенну гору й показує йому всі царства світу і їхню славу, кажучи: “Оце все дам тобі, як упадеш ниць і мені поклонишся.”. Тоді Ісус сказав до нього: “Геть, сатано! Написано бо: Господу, Богу твоєму, поклонишся і йому єдиному будеш служити.” (Мт 4, 8-9). Остання спокуса - бути як боги і правителі цього світу та визначати його долю. Втім, коронавірус лякає не тому, що він смертельний. Щороку від туберкульозу чи звичайного грипу вмирає набагато більше людей, і ніхто не робить паніки від цього. COVID-2019 так лякає, бо від нього немає вакцини, отже, над ним могутні цього світу не мають жодної влади. Мало кого хвилює, скільки простих людей він вб’є чи як довго триватиме пандемія, страшно лише тому, що вірус не розрізняє осіб за соціальним та матеріальним положенням. А, отже, діє принцип російської рулетки: виживеш чи ні. Зовсім по-іншому буде реагувати світ, коли винайдуть ліки, навіть коли в той самий час буде гинути набагато більше людей, аніж сьогодні. Проте тепер між нами оселився страх, який свідчить, що є щось сильніше чи більше за нас, чого ми не в змозі контролювати чи зрозуміти. Ми так захопилися технологіями, науковими досягненнями та почуттям вседозволеності, що забули, що є людьми, а не богами. Гадали, що кинуте нами каміння в небо полетить у космос, а не впаде нам на голову, а наші гріхи не будуть мати наслідків. Коронавірус, як не парадоксально це звучить, збив корону з нашої голови і спустив нас з хмар на землю. З мого оточення більшість почало (можливо вперше у житті) шукати Бога, але є й такі, що насміхаються із закликів до молитви та покаяння. Нічого нового під небом, адже для вибраного народу кари єгипетські були виявом сили Сущого і шляхом до визволення з-під влади ідолів, а фараонові навпаки - закам’янили серце. Адже коли всі тебе вважають богом, і ти сам такої ж думки, важко одного ранку прокинутися простим смертним. Проте коли приходить горе і смерть у твій дім, то або сам схилишся перед Творцем, або голова сама схилиться, але вже без тебе. Втім, як все-таки прекрасно бути людиною і жити в свідомості того, що кожний день може бути останнім, але й прожити його треба так, щоб вмирати щасливим.

Як розгорнеться далі ситуація з коронавірусом, якщо чесно, я не знаю, але впевнений, що завдяки ньому переживаю один з моїх найкращих великих постів. Адже ще ніколи у своєму житті так не очікував Пасхи і приходу Спасителя, який визволить свій народ від рабства страху і переведе міцною рукою через Червоне море. Тому не обіцяю, що все буде обов’язково добре, але знаю, що все має свій сенс.

Олександр Бучковський для КМЦ 

Зображення Connect