Що робити, коли втрачається креативність у любові?

Під час особливої зустрічі Ісус звертається до Петра: «Виплинь на глибину». Ще один раз виплисти, не зважаючи на попередні поразки, – це знак свободи у євангелізації. Це свобода бути знаряддям у руках Бога. Якщо це прийняти, якщо метою діянь залишиться Божа воля, то можна стати неймовірно креативним. Однак можемо спостерігати значний спад цієї креативності, особливо коли у нашому духовному житті відбувається щось небажане, або нічого взагалі не відбувається, що ще гірше. Діяльність «під кліше», позбавлена запалу, вказує на брак того, що пережив Петро під час зустрічі з Господом. Серед великої кількості справ можемо цього не помітити, оминути, применшити. А воно стається просто в момент перебування на березі. Тоді Ісус говорить: «Випливи ще раз. Зроблю це для Тебе».

Креативність є знаком життєздатності нашої любові. Кожна людина є більш або менш креативною, все залежить від її темпераменту, особистості і т.д. Це можна перевірити за допомогою різноманітних психологічних тестів, котрі визначать, як цей аспект вплине на майбутнє людини. Проте є щось, що показує, що, незалежно від природних рис, ми створені для креативності. Це справжня любов, яка у кожному спроможна розбудити креативність, як вулкан, що дрімав. Наочно це спостерігаємо, коли бачимо зміну того, хто кохає. На жаль, таке почуття може викликати страх і опір, особливо тоді, коли у житті целібатарія скероване на особу. Реакцією може бути спроба боротися з нею і витіснити з життя, що призводить до знищення креативності. Людина, в якої згасла креативність, здатна лише копіювати.

Що робити, коли втрачається креативність? Треба шукати своїм поглядом присутність Того, Хто ще раз повторить тобі: «Виплинь на глибину». Довірся Йому і залиш берег. Любов до глибини, до тих, кого зустрінеш, приналежність до цієї любові дозволить Тобі відновити життя в тобі. Проси про те, щоб твоє серце було здатне кохати, а ти став відважним, радісним, вільним.

По суті, ця креативність є плодом іскри життя. Коли помічаєш, що втрачаєш креативність, звісно, втрачаєш життя. І тоді тобі залишається наблизитись до джерела життя. Це непроста справа. Таке наближення до джерела вимагатиме прискіпливо докопуватись до того, що приховане, ніби під саркофагом, до чого ми неможемо дістатися через купу нібито важливих і корисних справ, ніби залите бетоном з обов’язків і ролей, які граємо, що диктується конвенансом, законами і правилами. Це все треба пройти, аби дістатися того місця у твоєму серці, яке ще пульсує. Багато хто від цього відмовляється, бо зазвичай такі зусилля супроводжуються слабкістю і стражданнями, відкривають істинну особу, справжній сум, справжні пошуки. Ця правда є незаперечною, бо любов неможливо імітувати. І народжується вона лише у правді. Імітована любов сумна і вдавана, відірвана від життя, вона не супроводжується болем, а схожа на ритуал. І знову торкаємось нашої кенози, яка, будучи дорогою хреста, є водночас болючою і життєдайною. Як це можна зрозуміти?

Далі буде...

Зображення: ілюстрація креативності священика під час карантину (CNA)

Попередні публікації: 

Що робити, якщо виявляється, що ми інакше це собі уявляли