Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Шлях блаженств провадить до буття у Христі, а не в світі. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 29 квітня 2020 року
16:16 Четвер 0 560
30-04-2020, 16:16

Шлях блаженств провадить до буття у Христі, а не в світі. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 29 квітня 2020 року

Про блаженства – ІX: «Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне»
Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Сьогодні завершуються наша мандрівка євангельськими блаженствами. Як ми чули, есхатологічну радість переслідуваних за правду проголошено насамкінець.

Це блаженство провіщає те саме щастя, що й перше: Царство Небесне – для переслідуваних, як і для вбогих духом; тож ми розуміємо, що досягли кінця шляху, провіщеного раніше.

Убогість духом, тихість, лагідність, спраглість святості, милосердя, очищення серця і творення миру можуть призвести до переслідувань, але ці переслідування зрештою стають причиною радості й великої винагороди на небі. Шлях блаженств – це пасхальна мандрівка, яка провадить від життя земного до Бога, від існування, що керується голосом плоті, тобто егоїзмом, до життя, що керується Духом.

Світ зі своїми кумирами, компромісами та пріоритетами не може схвально поставитися до такого типу існування. «Структури гріха» [1], які часто витворює людська ментальність, такі чужі Духові істини, що світ не може Його сприйняти (пор. Йн 14, 17). Вони здатні лише відкинути бідність, лагідність і чистоту, наполягаючи, що жити за Євангелієм – це помилка і проблема, а тому щось маргінальне. Світ думає: «Це ідеалісти чи фанатики». Так він уважає.

І якщо світ живе функціонуванням грошей, то будь-хто, здатний показати, що життя може тривати та сповнитися через дар та самозречення, дратує всю систему наживи. Слово «дратує» тут визначальне, адже саме християнське свідчення – яке принесло стільки блага багатьом людям, що ідуть за ним, – дратує тих, хто наділений мирською ментальністю. Вони вбачають у ньому докір. Краса оприявненої святості й життя Божих дітей незручна для них, бо вимагає позиції: або дозволити собі сумніватись і відкритися на благо, або відмовитися від цього світла й закам’яніти серцем аж до опору й жорстокої люті (пор. Муд 2, 14-15). Цікаво: просто не можна не помітити, як у часи гонінь ворожість перетворювалася на лють. Достатньо подивитися на переслідування минулого століття, що коїлися в європейських диктатурах: як зростав рівень люті до християн, християнського свідчення та героїзму.

Та це свідчить про те, що драма переслідувань – це ще й місце звільнення, де позбуваються залежності від успіху, марнославства та компромісів світу. Чому радіє, чим тішиться той, кого світ відкидає через Христа? Він радіє, що знайшов щось значно цінніше за цілий світ. Бо, справді, «яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу»? Яка з цього користь?

Боляче згадувати, що в цю мить багато християн зазнає переслідувань у різних регіонах світу, але належить сподіватися й молитися, аби їхні страждання якнайшвидше минули. Їх багато: сьогоднішніх мучеників більше, аніж мучеників перших століть. Висловімо нашу близькість цим братам і сестрам: ми – єдине тіло, і ці християни – також члени тіла Христового, яким є Церква.

Потрібно, втім, бути обережними, щоб не читати це блаженство з жалем до себе. Зневага від людей – це не завжди синонім переслідування: невдовзі після слів про те, що християни – «сіль землі», Ісус застерігає від небезпеки «звітріти», втратити смак, інакше сіль «ні на що не придатна більше, хіба – викинути її геть, щоб топтали люди» (Мт 5, 13). Отож, є зневага, до якої призводять наші провини, коли ми втрачаємо смак Христа та Євангелія.

Ми мусимо вірно триматися смиренного шляху блаженств, адже саме він провадить до буття у Христі, а не в світі. Варто згадати дорогу святого Павла: коли він уважав себе праведником, то насправді був переслідувачем; але коли з’ясувалося, що він переслідувач, Павло став людиною любові й радів стражданням, що випадали на його долю (пор. Кол 1, 24).

Якщо Бог дарує нам благодать, то гоніння і переслідування змушують пригадати Христа розіп’ятого та, приймаючи страждання, поставитися до них як до прояву нового життя. Це життя таке саме, як у Христа, Який заради нас людей і нашого ради спасіння був «зневажений, останній між людьми» (пор. Іс 53, 3; Діян 8, 30-35). Приймаючи Його Духа, можна прийти до такої любові в серцях, що ми віддамо своє життя світу, не йдучи на компроміси з його облудами і спокійно сприймаючи те, що він нас відкидає. Компроміси зі світом небезпечні: християнин завжди зазнає спокуси домовитися зі світом, із духом світу. У відмові від компромісів і торуванні шляху Ісуса Христа полягає життя Царства Небесного, найбільша радість, справжня радість. І ще: у гоніннях поруч із нами завжди буде Ісус, Який супроводжує, Ісус, Який утішає, і міць Духа, Який допомагає йти вперед. Отож, не треба впадати в розпач, якщо життя за Євангелієм призводитиме до гонінь і переслідувань: є Дух, Який підтримує нас на цьому шляху.

Франциск, Папа
Ватикан, бібліотека Апостольського палацу
29 квітня 2020

[1] Див. звернення до учасників семінару «Нові форми братерства солідарності, інклюзії, інтеграції та інновації», 5 лютого 2020: «Ідолопоклонство перед грошима, жадібністю, корупцією – це все “структури гріха” – як визначив їх Йоан Павло II – спричинені глобалізацією байдужості».

Переклад КМЦ за vatican.va
Інформаційне повідомлення
Коментувати статті на нашому сайті дозволено лише на протязі 7 днів з моменту публікації.