Тихий – це учень Христа, який навчився відстоювати зовсім іншу землю. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 19 лютого 2020 року

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

У сьогоднішній розмові нам ітиметься про третє з восьми блаженств Євангелія від Матея: «Блаженні тихі, бо вони успадкують землю» (Мт 5, 5).

Термін «тихі», вжитий тут, буквально означає щось солодке, ніжне, делікатне, позбавлене жорсткості. Тихість і лагідність проявляються в миті конфлікту, їх можна помітити, спостерігаючи, як особа реагує на ворожу ситуацію. Кожен може здаватися м’яким і тихим, але що він робитиме в ситуації стресу, коли його атакують, ображають, нападають на нього?

В одному фрагменті святий Павло благає «лагідністю і ласкавістю Христа» (2 Кор. 10, 1). А святий Петро згадує про дії Ісуса під час страстей: Він не відповів і не погрожував, бо «здався на Того, Хто судить справедливо» (1 Пт 2, 23). Тихість, лагідність Ісуса дуже помітна в Його стражданнях.

У Святому Письмі слово «тихий» також позначає того, хто не має власної землі. Тому вражає, що третє блаженство каже саме про це: «успадкують землю».

Тут процитований псалом 37, який ми чули на початку цієї зустрічі. У його тексті тихість і володіння землею теж пов’язані. Ці дві речі, якщо замислитися, начебто несумісні. Адже володіти землею – це перебувати в зоні конфлікту: за територію часто змагаються, аби здобути панування, отримати вплив. У війнах саме найсильніший здобуває й підкорює інші землі.

Та уважно погляньмо на дієслово, яким позначене володіння тихих: вони не підкорюють землю; не сказано «блаженні тихі, бо вони підкорять землю». Вони її успадковують. «Блаженні тихі, бо вони успадкують землю». У Писаннях дієслово «успадковувати» має ще глибший сенс. Народ Божий називає спадщиною землю Ізраїлеву – обітовану землю.

Ця земля – обіцянка й дар для Божого народу. Вона стає знаком чогось набагато більшого, ніж просто територія. Ця «земля» – дозволю собі гру слів – це Небо, тобто те, до чого спрямовані наші шляхи: це нове небо і нова земля, до яких ми прямуємо (пор. Іс 65, 17; 66, 22; 2 Пт 3,13; Одкр 21, 1).

Тихий, отже, – це той, хто успадковує найпіднесеніші території. Він не боягуз, не тюхтій, що шукає морального виправдання, аби залишитися поза проблемами. Аж ніяк! Це людина, яка здобула спадщину і не хоче її втратити. Тихий – це не поступлива особа, а учень Христа, який навчився відстоювати зовсім іншу землю. Він захищає свій спокій, стосунки з Богом, захищає дари Божі, зберігаючи милосердя, братерство, довіру, надію. Бо тихі – це милосердні, братерськи налаштовані, упевнені люди з надією.

Тут варто згадати про гріх гніву, порух учинити силування, цей порив, із яким кожен із нас знайомий. Хто з нас хоча б раз не гнівався? Усі. Відійдімо трохи від блаженств і спитаймо себе: як багато руйнувань ми вчинили через гнів? А як багато втратили? Мить гніву може знищити чимало; ви втрачаєте контроль і не здатні оцінити, що ж насправді найважливіше, а тому можете зруйнувати стосунки з братом, який іноді позбавлений змоги захищатися. Через гнів багато братів більше не розмовляє один з одним, вони віддаляються один від одного. Це протилежність тихості й лагідності. Тихість збирає, а гнів – розділяє.

Тихість – це підкорення багатьох речей. Вона здатна впокорити серце, урятувати дружбу й учинити ще немало, бо ж спочатку люди гніваються, але згодом заспокоюються, переосмислюють свої кроки й повторюють шлях наново – і це можна зробити в тихості.

Земля, яка буде упокорена тихістю, – це спасіння того брата, про якого говорить Євангеліє від Матея: «Коли послухає тебе, ти придбав брата твого» (Мт 18, 15). Немає землі, красивішої за серця інших, не можна здобути території, чудовішої за мир між тобою і братом. Ось та земля, яку належить успадкувати з тихістю!

Франциск, Папа
Ватикан, зала Павла VI
19 лютого 2020

Переклад КМЦ за vatican.va