11 березня Церква згадує святого Софронія Єрусалимського, єпископа і сповідника

578 року Софроній вступив у палестинський монастир святого Теодора, де познайомився з Йоаном Мосхом, який став його духовним наставником. Невдовзі вони вдвох вирушили в Єгипет, аби познайомитися з суворішим життям пустельників і відвідати святого Йоана Милостивого, а звідти пішли до Рима. Після смерті Йоана Мосха 619 року ченець повернувся в монастир святого Теодора.

634 року помер єрусалимський єпископ, святий Модест, наступником якого духовенство й миряни обрали Софронія. Він був добрим пастирем, горливим проповідником, а особливо доклався до боротьби за чистоту віри. Того часу поширилася єресь монофелітів, які вважали, що людська воля Ісуса Христа була повністю поглинута Божественною. Попри переконливі аргументи, які Софроній ґрунтував на Євангеліях, єресь прийняв і александрійський єпископ Кир, а святий був засуджений. У відповідь Софроній почав збирати вислови Отців Церкви й авторитетних авторів, які доводили, що в Ісусі Христі діяли дві волі – Божественна і людська; інакше Він не був би вповні Богом і людиною. Його праця умістила 600 висловів і відіграла важливу роль на Латеранському Синоді 649 року, який засудив хибне вчення. Окрім цієї збірки, Софроній залишив по собі «Життя святого Йоана Милостивого» (у співавторстві з Йоаном Мосхом), «Хвалу святим мученикам Киру і Йоану», проповіді й поезії.

Перед відходом у вічність пастир спромігся захистити вірних від арабів, які захопили Єрусалим 637 року, домовившись із халіфом Омаром про те, що християни могтимуть вільно сповідувати віру.

Софронія вшановують у Західній і Східній Церкві.

Зображають святого в єпископських шатах. Атрибут – книга.