Святий Шарбель – святий цілого світу

Високо в горах, десь приблизно на висоті тисяча шістсот метрів над рівнем моря і на відстані сто сорока кілометрів від столиці, розташоване селище Бекаа-Каффа. У 1828 році то було звичайне гірське провінційне село в якому народився у сім’ї Маклуфів син Юсуф, майбутній всесвітньо відомий святий Шарбель.
Сім’я була відносно заможною, в ній було п’ятеро дітей, серед яких Юсуф був четвертою дитиною. Батька хлопець мало пам’ятав, бо його забрали на війну і він з неї не повернувся. Через деякий час мати знову вийшла заміж, і вихованням Юсуфа займалися мати і вітчим, який мав на хлопця дуже великий позитивний вплив.
В цьому селі Бекаа-Каффа пройшли дитячі та юнацькі роки майбутнього святого. Тут він допомагав сім’ї, випасаючи худобу та обробляючи землю, прислуговував у місцевому храмі, співав у церковному хорі. Єдине, що відрізняло його від ровесників, то мовчазність, він не любив гамірливих розваг ровесників, часто шукав усамітнення. Одного разу, недалеко від села, Юсуф знайшов маленьку печеру, зробив у ній вівтар, приніс все необхідне для Меси і бавлячись у священика проводив свій час. Інші діти побачили це і прозвали його «святим». Яким влучним було їхнє пророцтво.
Коли Юсуф Маклуф підріс, то єдиним його бажанням стало залишити світське життя і піти в монастир, щоб повністю віддатися на служіння Господу Богу. Коли йому виповнилося двадцять три роки, він ні з ким не попрощавшись, таємно залишив село і пішов навпростець, через гори, шукаючи монастир Матері Божої Мейфукської, про який чув багато цікавих оповідань у рідному селі. І він знайшов його та попросився стати одним із послушників монастиря. Отець-настоятель схвалив його вибір та прийняв в коло братії. Коли прийшлося вибирати собі духовне ім`я, то Юсуф сказав, що давно вже вибрав для себе ім`я – Шарбель (з арамейської мови: Шар-Цар, Бель-Бог). З того часу почався духовний ріст молодого монаха. Шарбелю доводилося виконувати важку монастирську працю, яку не всі могли витримати, та ще більше часу приділяти навчанню.
Два роки Шарбель перебував у Аннайському та Мейфукському монастирях та п’ять років у монастирі в Кфіфані, де старанно вивчав теологію. Потім повернувся в Аннайський монастир, який і став останнім його притулком. Наставником Шарбеля був отець Харіні, який після смерті був проголошений блаженним. Двадцять три роки святий Шабель провів у самітництві і залишив життя в 1898 році.
В 1950 році за рішенням Патріарха Лівану відкрили труну з тілом Шарбеля і не повірили своїм очам, святий виглядав так, ніби тільки що помер. У 1965 році у Ватикані на Соборі Шабель був проголошений блаженним, а в 1977 році – святим.
За ревне служіння Господу Богу святий Шарбель отримав особливий дар творити чудеса. Хочу зауважити, що кількість різних зцілень чи інших подій чудесного характеру можна рахувати тисячами.
В духовній літературі є описано дуже багато прикладів чудесних зцілень за час його земного життя, але ще більше після смерті. Наведу лише декілька випадків чудесного зцілення чи допомоги цього Святого.
1. Дружина Антуана Стефана, жителя Лівану, не могла завагітніти. Молода сім’я зверталася до різних лікарів, але допомоги не було. Антуан вже втратив надію стати батьком, але дружина була більше побожною і ще мала надію на Бога та почала щиро просити допомоги у святого чудотворця Шарбеля. Її молитви були почутими і вона завагітніла. Але радість була недовгою бо на шостому місяці вагітності лікарі виявили в неї невиліковну хворобу – рак матки. Тепер потрібно було зробити вибір, або рятувати дитину, або матір. Майбутня матір вирішила подарувати життя дитині та надалі продовжувала молитися до святого Шарбеля. І сталося чудо, народилася здорова дитина та залишилася живою матір, яку тепер лікарі почали інтенсивно лікувати.
Десь на четвертому місяці життя дитини батьки вирішили разом поїхати в монастир святого Шарбеля в Аннайю і там подякувати Святому за його допомогу. Після довгих молитов у Церкві, сім’я вирішила на пам’ять зробити світлини біля пам’ятника святого Шарбеля, який стояв на подвір’ї біля монастиря. Батько почав наближувати дитину до фігури Святого, а дружина робила знімки фотоапаратом. В одну мить якась невідома сила, ніби магнітом, вирвала дитину з рук батька та приклеїла до фігури святого Шарбеля. При цьому було багато свідків на подвір’ї монастиря і залишилися світлини, зроблені матір’ю.
Але найбільше чудо було попереду, після обстеження лікарями, у хворої матері не виявили ніякої пухлини.
2. Мешканка Росії з міста Ростова Лариса Ускова захворіла на катаракту, але операцію очей їй не можна було робити через хворобу серця. Зір почав швидко падати, лікарі нічим не могли допомогти, лише співчували та пророкували повну сліпоту. Лариса не була аж надто побожною жінкою і раніше навіть жартувала про святого Шарбеля, якого дуже поважала її бабуся і мала його світлину. Одного разу, навіть не розуміючи чому, вона взяла цю світлину із зображенням Святого і почала прикладати до своїх очей. Але серйозно Лариса до цього не відносилася і відклавши світлину, забула про святого Шарбеля. Лише через декілька днів вона зауважила, що дуже добре бачить зображення у телевізорі, чого давно вже не було. Пішла зі своєю історією хвороби до лікаря і він ніяк не хотів повірити, що в неї були проблеми з зором.
За матеріалами о.Богдан Савчук