Домініканське душпастирство в Києві: християнська медитація

Слово «медитація» сьогодні часто вживають, особливо в контексті нехристиянських релігій. Що ж особливого в цій практиці в Церкві?

Перш за все, християнська медитація не може бути метою сама в собі. Не йдеться також про досягнення якогось стану спокою чи гармонії. Вона не може зосереджуватись на абстракції, інакше приведе людину до пустки. Християнська медитація ґрунтується на пошуку зустрічі й на зміцненні зв’язків між між Богом і тим духовним центром людини, який Біблія називає серцем.

Коли людина належить Христові, Він формує її на Свою подобу, аби вона, попри наслідки первородного гріха, стала вповні людиною. Це відбувається через об’явлену істину й Божу правду, про які особа замислюється та якими керується в житті. Отже, в молитву медитації залучені емоції й дух, розум і воля, які аналізують і шукають розуміння різних аспектів християнського життя. Тут відбувається актуалізація, засвоєння певної правди та прийняття її як способу життя.

Початок молитви – читання Святого Писання, духовних творів чи літургійних текстів, споглядання ікони тощо. Не варто зосереджуватися на методі чи структурі, бо ж для різних людей будуть корисні різні способи. За багато віків Церква набула традицію та вказівки щодо прямування належним шляхом, які святі залишили для прийдешніх поколінь. Хоча є медитаційні школи – ігнатіанська, кармелітська, супліціанська – і варто послуговуватися їхніми надбаннями, треба пам’ятати, що молитва і медитація мають бути пристосовані до життєвого покликання.

Один із перевірених способів медитаційної молитви – Розарій. У ньому поєднується Боже слово (адже він майже весь складається з богонатхненних текстів), роздуми про життя Ісуса й повторення, як ритм серця. Розарій допомагає ввійти в молитовний стан, зупинити постійний поспіх, у якому живе людина.

Для доброї молитви потрібно стишити не лише зовнішні перегони, а й внутрішні. Тут важливі постійність і терпеливість на противагу розпорошеності, яка властива багатьом людям, зокрема й християнам. Адже час на молитву ніколи не втрачений. Розвиток віри й духовного життя схожий на розвиток біологічного тіла – про нього треба дбати. Терпеливість у пошуку Бога, вірність у розважаннях призводить до входження у споглядальну молитву.

Медитація дуже важлива, адже скріплює впевненість у вірі, збуджує навернення серця і зміцнює рішучість іти за Христом. Це необхідний елемент, який допомагає християнській молитві прямувати далі – до пізнання любові Господа Ісуса в єднанні з Ним (пор. ККЦ 2708).