Папа оголосив відкриття архівів понтифікату Пія ХІІ: Церква не боїться історії!

Про це повідомляють Новини з Ватикану.

Постать пастиря з непростого періоду

За словами Його Святості, Пієві ХІІ випало провадити «Петрів Човен» в «один із найсумніших і найтемніших періодів» минулого століття, позначений Другою світовою війною та післявоєнною відбудовою й відновленням європейських країн. Постать цього Папи «досліджували та вивчали з різних боків» і навіть критикували «не без деякого упередження та перебільшення». Сьогодні ж її належно переосмислюють, подаючи у справедливому світлі багатогранні риси Пія ХІІ: як душпастирські, так і богословські, аскетичні й дипломатичні.

Папа нагадав, що працівники Ватиканського секретного архіву, а також історичних архівів Святого Престолу й Держави-Міста Ватикан від 2006 року за дорученням Бенедикта XVI інвентаризують документи з понтифікатиу Пія ХІІ, склавши їм подяку за «терпеливу й ретельну працю».

Відкриття архівів Пія ХІІ

Документацію, що стосується понтифікату Пія ХІІ аж до дня його смерті в Кастель Ґандольфо 9 жовтня 1958 року, Папа Франциск вирішив відкрити 2 березня 2020 року. Він постановив про це з душевним миром, переконаний, що «серйозні й об’єктивні історичні дослідження» зуміють у справедливому світлі та з відповідною критикою оцінити «як славні періоди цього Папи, так і, без сумніву, періоди великих труднощів, виснажливих рішень, людської та християнської розсудливості, яка декому здається ухильністю, проте це були по-людськи вистраждані спроби серед найгустішої пітьми й жорстокості зберегти полум’я гуманітарних ініціатив, прихованої, але активної дипломатії, надії на можливість ефективної відкритості сердець».

Папа наголосив, що «Церква не боїться історії, ба більше, любить її та хоче ще більше та краще її любити так, як її любить Бог! Тож із тою самою довірою, що й мої попередники, відкриваю та вручаю дослідникам цю документальну спадщину».

Міцне коріння, щоб спрямовуватися до неба

Дякуючи архівістам за їхню працю «в тиші й далеко від сенсацій», Папа підкреслив, що це піклування про пам’ять, яке можна порівняти з вирощуванням дерева, «гілки якого спрямовані до неба, а коріння міцно заглиблене в землі».

«Якщо порівняємо це дерево з Церквою, то побачимо, що вона спрямована до Неба, де є наша батьківщина й наш останній горизонт; коріння, однак, заглиблюється в ґрунт самого Втілення Слова, в історію й час. Ви, архівісти, терпеливо трудитеся над цим корінням, допомагаючи зберігати його живим, щоб і найзеленіші й наймолодші гілки дерева могли отримувати з нього добрі живильні соки для майбутнього зростання», – сказав Його Святість.