Папська катехиза за 6 грудня 2017 року

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Сьогодні я хотів би поговорити про свій недавній Апостольський візит до М’янми і Бангладеш. Це був великий дар від Бога, тому дякую Йому за все, особливо за зустрічі, які відбулися. Дякую також владі обох країн і їхнім єпископам за всю підготовчу роботу та тепло, з яким зустріли мене та моїх співпрацівників. Словом «дякую» я виражаю всі свої почуття, з якими звертаюся до бірманського й бенгальського народів, які показали таку віру і любов: дякую!

Уперше наступник Петра відвідав М’янму – і це сталося невдовзі після встановлення дипломатичних відносин між цією країною та Святим Престолом.

Хочу згадати про близькість Христа і Церкви до тих осіб, які зазнали страждань унаслідок конфліктів і репресій, а тепер потроху рухаються в новому напрямку до свободи й миру. Це народ, глибоко закорінений в етичні й духовні цінності буддизму, – і нехай християнська спільнота тут нечисленна, але це справжня закваска Царства Божого. Ця Церква, жива й полум’яна, утішила мене своєю відданістю у вірі й сопричасті під час зустрічі з місцевими єпископами та під час двох відслужених Святих Євхаристій. Перша Меса відбулася на великій спортивній арені в центрі Янгона, і Євангеліє того дня нагадало, що гоніння через віру в Ісуса – це нормальний стан для Його учнів і нагода для свідчення, адже й «волосина з голови у них не пропаде!» (пор. Лк 21,12-19). Друга Меса, завершальна у візиті до М’янми, була присвячена молоді – знакові надії й особливому скарбові Діви Марії – та відбулась у соборі, який носить Її ім’я. На обличчях цих молодих людей, сповнених радості, я бачив майбутнє Азії: це майбутнє належить не тим, хто вдається до зброї, а тим, хто сіє братерство. На знак надії я поблагословив перші камені шістнадцяти церков, семінарії та нунціатури: разом – вісімнадцять!

Окрім католицької спільноти, я мав нагоду зустрітися з владою М’янми, заохотивши її зусилля щодо примирення у країні та сподіваючись, що всі без винятку верстви нації зможуть зі взаємною повагою співпрацювати в цьому процесі. У тому самому дусі я прагнув зустрітися з представниками різних місцевих релігійних спільнот. Зокрема, найвищій Раді буддійських ченців я висловив слова поваги з боку Церкви до їхньої давньої духовної традиції та поділився певністю, що християни й буддисти разом можуть допомогти людям любити Бога і ближнього, відкидаючи будь-яке насильство та протидіючи злу добром.
Після від’їзду з М’янми я відвідав Бангладеш, де насамперед ушанував мучеників боротьби за незалежність і «Отця Нації». Населення Бангладеш – це здебільшого мусульмани, і тому мій візит стопами блаженного Павла VI і святого Йоана Павла II став іще одним знаком поваги і кроком до діалогу між християнством та ісламом.
Зустрічаючись із представниками державної влади, я нагадав, що Святий Престол від самого початку підтримує волю народу Бангладеш визнати свою державу незалежною, та підкреслив, як необхідно завжди захищати свободу віросповідання. Хочу висловити солідарність із Бангладеш у прагненні допомогти біженцям народу рогінджа, які масово опинилися на цій території, де густота населення вже й так одна з найвищих у світі.

Під час Меси в історичному парку міста Дакка я висвятив шістнадцятьох священиків, і це стало однією з найвизначніших і найрадісніших подій візиту. Справді, як у Бангладеш, так і в М’янмі та інших країнах Південно-Східної Азії, дякувати Богу, покликань не бракує: це знак живих спільнот, де звучить голос Господа, Який закликає іти за Ним. Я розділив цю радість із єпископами Бангладеш і закликав їх до плідної праці задля родин, бідних, освіти, діалогу й соціального миру. І я розділив цю радість із усіма священиками, богопосвяченими особами країни, а також із семінаристами, послушниками й послушницями орденських спільнот, у яких бачу паростки Церкви на цій землі.

У Дацці ми пережили надзвичайно потужний момент міжрелігійного й екуменічного діалогу, який дав мені можливість підкреслити, що основа культури зустрічі, гармонії та миру – це щирість сердець. Я також відвідав «Будинок Матері Терези», де свята жінка зупинялася, коли була в цьому місті, й де нині знаходить притулок багато сиріт і людей з обмеженими можливостями. Там сестри, відповідно до свого покликання, живуть щоденними молитвою, адорацією та служінням бідному і стражденному Христові. І ніколи, ніколи не бракує усмішки на їхніх вустах: черниці, які так багато моляться і служать нужденним, весь час усміхаються. Це прекрасне свідчення. Велика подяка цим сестрам!

Остання подія була пов’язана з молодими бенгальцями, які багато свідчили, співали й танцювали. Як же добре вони танцюють, ці бенгальці! Вони вміють добре танцювати! Свято, яке явило радість євангельської Благої Звістки, щиро сприйнятої в цій культурі; радість, виплекана жертовністю багатьох місіонерів, багатьох катехитів і християнських сімей. На зустрічі також були молоді мусульмани та представники інших релігій – це знак надії для Бангладеш, для Азії та для всього світу. Дякую.

Франциск, Папа

Ватикан, зала Павла VI
6 грудня 2017 р.

(Переклад КМЦ за текстом: http://w2.vatican.va)

По темі:
Папська катехиза за 22 листопада 2017 року

Папська катехиза за 15 листопада 2017 року

Папська катехиза за 10 листопада 2017 року