Целібат згідно з Другим Ватиканським Собором

Про це повідомляє Vatican News.

Попередні повідомлення про книгу на захист пресвітерського целібату, співавтором якої окрім кардинала Роберта Сари був вказаний також Папа-емерит Бенедикт ХVI , викликали численні коментарі. Вчора, 13 січня 2020 року, Директор Ватиканського прес-центру Маттео Бруні ствердив, що позиція Папи Франциска стосовно целібату є відомою, нагадуючи про те, що він сказав у літаку, повертаючись з Панами: «Мені спадає на думку вислів святого Павла VI: “Волію віддати своє життя, перш ніж змінити законодавство про целібат”».

Дар, а не догма

В цій полеміці згадували також точку зору Другого Ватиканського Собору стосовно цієї теми. В Декреті «Presbyterorum ordinis» про служіння й життя пресвітерів, підписаному Папою Павлом VI 7 грудня 1965 року, зазначається: «Церква завжди розглядала досконалу та довічну стриманість задля Царства Небесного (…) особливо придатною для священичого життя. Вона, насправді, є знаком пастирського милосердя й, одночасно, спонукою до нього, а також особливим джерелом духовної плідності у світі. Щоправда, її не вимагає сама природа священства, на що вказує практика первісної Церкви й традиція Східних Церков, де, крім тих, хто так само як і всі єпископи завдяки даруванням благодаті обирають целібат, є також вельми гідні одружені пресвітери. Тому, коли цей Священний Собор схвалює целібат духовенства, він у жодному разі не має наміру змінювати цей відмінний правопорядок, який законно існує у Східних Церквах, а, навпаки, з любов’ю закликає всіх, хто прийняв священство, вже перебуваючи в подружньому стані, щоб вони були витривалими в своєму священному покликанні, старались і надалі повністю й великодушно присвячувати своє життя довіреній їм пастві».

Вільніші в служінні Богові й ближнім

Целібат, як зазначається в Декреті, «насправді з багатьох причин узгоджується зі священством. Адже священича місія повністю присвячена служінню новому людству, яке Христос, переможець смерті, породжує в цьому світі через Свого Духа». Завдяки целібату пресвітерам легше йти за Господом «неподільним серцем», з більшою свободою в Ньому й через Нього віддаються на служіння Богові та людям, успішніше служать Його Царству й ділу надприродного відродження й, таким чином, стають здатнішими прийняти в ширшому значенні батьківство в Христі». «Цим вони свідчать перед людьми, що хочуть неподільно присвятити себе дорученому їм служінню, тобто заручити вірних одному лиш Нареченому», яким є Христос, і «стати живим знаком того майбутнього світу, вже тепер присутнього через віру й любов, у якому діти воскресіння не єднаються в подружжі».

Норма затверджена для Латинської Церкви

«З цих причин, – читаємо далі в Документу Собору, – целібат, який раніше тільки рекомендували священикам, згодом у Латинській Церкві був встановлений законом для всіх, хто мав прийняти таїнство Рукоположення. Цей Священний Собор ще раз схвалює й підтримує згаданий закон для тих, хто призначений до священства».

Благодать вірності

Другий Ватиканський Собор «закликає також священиків, які добровільно, покладаючись на Божу благодать та наслідуючи приклад Христа, прийняли священний целібат, до того, аби вони перебували в цьому стані з великодушністю, всією душею і щоб зберігали вірність, визнаючи його цінним даром, який подарував їм Отець, а Господь так виразно звеличив, аби вони також пам’ятали про великі таїнства, які виражаються й здійснюються в ньому. І в сучасному світі, чим більше досконала стриманість вважається неможливою з боку багатьох, то з тим більшим смиренням і постійністю священики, разом з усією Церквою, повинні вимолювати собі благодать вірності, в якій ніколи не буде відмовлено тим, хто просить. При цьому вони повинні використовувати доступні для кожного надприродні й природні засоби. І, насамперед, нехай вони не занедбують тих аскетичних правил, що були випробувані досвідом Церкви, а в сучасному світі є не менше потрібними».

Дар целібату дорогий серцю

Розділ, присвячений темі целібату в Декреті «Presbyterorum ordinis», завершується такими словами: «Тому цей Священний Собор просить не лише священиків, а й усіх вірних, щоб цінний дар священичого целібату був дорогим їхньому серцю і щоб усі вони молили Бога, аби він завжди щедро уділяв його Своїй Церкві».