13 січня Церква згадує святого Іларіона (Іларія) Піктавійського, Вчителя Церкви

Під впливом тривалого та глибокого читання Євангелій від Матея і Йоана вирішив охреститися – це сталося Пасхальної ночі 345 року. Разом із Іларіоном прийняли Христа його дружина і донька (згодом – свята Абра).

Він був відданим християнином і хорошим адміністратором, тож 350 року вірні запрагнули, щоб Іларіон став єпископом. Його обрали єпископом рідного міста Пуатьє, яке тоді мало назву Піктавіум. Целібат ще не був звичаєм у Церкві, тож одружений чоловік міг бути піднесений до такої гідності.

Після Нікейського Собору і вигнання Арія імператором став Констанцій ІІ, який повернув Арія, а засудив св. Афанасія Великого – головного борця з аріанством на Соборі й захисника правди про божество Христа. Іларіон відмовився стати на бік імператора, за що той 356 року заслав його до Фригії в Малій Азії (нині Туреччина).

Чотири роки вигнання святий використав, щоб глибоко ознайомитися з теологією Сходу, тонкощі концепцій якої він намагався поширювати в латинській церкві, повернувшись із заслання. У Фригії Іларіон написав трактат «Про Трійцю», де стверджував божественність Сина та Його єдиносущність Отцю. Бажаючи поглиблювати богословські знання вірних, він складав літургійні гімни. За активні пошуки порозуміння між Сходом і Заходом його іноді називають першим екуменістом й «Афанасієм Заходу».

Святий Іларіон не був усенародно улюбленим проповідником – він писав як учений і не мав дару красномовства. Зате його письмові розробки в галузі христології і вчення про Пресвяту Трійцю принесли йому визнання: 1851 року він проголошений Учителем Західної Церкви. Він також став одним із перших святих, яким Церква почала надавати публічну літургійну честь. Раніше це було майже винятковим «привілеєм» мучеників.

Останки Іларіона були 1562 року знищені кальвіністами. Збереглися лише реліквії, передані до Сен-Дені в Париж і до храму святого Георгія в Пюї.

Покровитель міст Пуатьє і Ла Роше. Його просять про заступництво вкушені зміями.