16 січня Церква згадує святого Марцела, Папу і мученика

Марцела часто плутають із його попередником; у деяких історичних працях їхні постаті зливаються в одну. Він був сином Бенедикта, римлянина.

Коли Церква перебувала без Папи, про її справи піклувався саме Марцел, який мав лише пресвітерські свячення. Коли влада в Римській імперії змінилася, а доля християн стала трохи легшою, громада змогла вибрати нового єпископа Рима – імовірно, у травні 307 або 308 року. За невеликий термін правління (трохи понад пів року) Марцел зміг реорганізувати церковну структуру в Римі, визначити нове місце поховання для християн і спробувати розв’язати проблему повернення в лоно Церкви тих, хто за часів переслідування зрікся віри. Папа ухвалив, що їх потрібно приймати в лоно Церкви за умови належної публічної покути. Цю постанову багато хто сприйняв з радістю, але знайшлись і її супротивники. Суперечки між цими двома таборами вилилися в сутички на вулицях Рима, чим скористався імператор Максенцій. Він звинуватив Папу в провокації заворушень і засудив його до заслання. Невідомо, де саме перебував святий Марцел. За переказами, він мусив пасти і доглядати худобу, імовірно, в одному з храмів, який імператор Максенцій перетворив на стайню. Принижений і стражденний, помер 309 року й був похований у катакомбах святого Калліста. Хоча він і не загинув мученицькою смертю, вірні вважають його мучеником через жорстоке вигнання.

Зображають святого в єпископських шатах. Атрибути – худоба, стайня.

Покровитель Ратибора (за переказами, 1241 року заступництво Марцела врятувало місто від татар) і конюхів.

Уклала Юлія Бойко