Єпископ-номінант Павло Гончарук: Бог є Любов. Ця любов вирішує все!

–Отче Павле, де і коли Вас застала новина про призначення єпископом?

–Коли я був в Авдіївці, ми збирались виїжджати на наші позиції. І тут мені зателефонували з нунціатури і попросили приїхати на розмову. Я все залишив і поїхав до Києва. Увечері 2 січня почув від нунція, що Папа запитує, чи погоджусь я стати єпископом Харківсько-Запорізької дієцезії.


– І Ви одразу погодились?

– Я знаю: якщо Церква запитує і кличе до якоїсь місії, то слід погоджуватись. Я одразу відповів «так».


– Який вигляд матиме єпископський герб, і яким буде Ваше гасло?

– Від 2 січня я почав думати про гасло. Це будуть слова з послання святого апостола Йоана: Deus caritas est – Бог є Любов. Герб поєднуватиме в собі пробите Серце Ісуса, що палає вогнем любові, тобто зранену любов. Також буде присутня символіка Марії – літера «М». Марія, Яка стоїть під хрестом, споглядає на Христа, щоби дати Його нам, запрошує стояти під Любов’ю, Яка дає життя. На гербі також буде зображення меча, руків’ям якого є хрест. Це меч Божого слова. Не той меч, що атакує, а той, що стоїть на сторожі, тому вістрям опущений донизу. Зверху руків’я у вигляді хреста, дерево життя, що спасає.


– А хто для Вас робитиме цей герб?

– Дмитро Парубець із київського офісу «Карітас». Він уже мені надіслав макет.

– Коли і де матите реколекції?

– Реколекції матиму у Польщі. Напевно розрахую так, аби за п’ять днів до консеркрації вже їх відбути.

– У момент оголошення номінації Ваші батьки перебували у Харкові. Як вони сприйняли цю новину?

– Для моїх батьків та рідних це стало несподіванкою. Бо вони приїхали до Харкова на святкування 25-річчя єпископства Станіслава Широкорадюка. Вже 3 січня були у Харкові. Мені пропонували сказати батькам, щоби вони не переживали. Але я не казав, думаю – витримають. І витримали (сміється). Для них це був великий шок. Батько швидше оговтався. А мама ще й досі не вірить і не може зрозуміти, що відбулося. Брати і сестри радіють.

– Раніше Ви часто їздили на Схід. Зараз через обставини матимете багато інших справ. Чи будуть подібні поїздки у майбутньому?

– На Схід я не їздитиму, бо я там буду. Мені тепер щонайменше на 1000 км Схід буде ближче. А якщо ближче, то це значить, що буватиму частіше. Ще не знаю, у якому форматі проходитимуть ці поїздки, але їхня мета завжди одна: бути ближче до людей, які там переживають важкі обставини, несуть тягар страждання, а також бути ближче тих, хто захищає нашу Батьківщину.


– Відомо, що ситуація у Харківсько-Запорізькій дієцезії непроста. І неспокій та страждання на теренах, і потреба євангелізації. З яким настроєм Ви починаєте свою місію? Що у Вас на серці?

– Маю бажання донести людям правду про те, що Бог дуже добрий, Він є великою Любов’ю, і ця Любов вирішує все. Хочу цю звістку нести словом, вчинками, а також разом із нашими священниками, ченцями та черницями, які вже там служать і проповідують, молитися і проповідувати. Такий мій настрій і відчуваю таку потребу.


Отче, щиро дякую за розмову! Нехай Бог допомоде добре пережити час приготування, а Діва Марія супроводжує на життєвих шляхах!


Аліна Петраускайте, КМЦ

Фото - власні джерела, Карітас-Спес-Вінниця