Шляхи людей, які живуть у вірі, можуть стати простором ширення Божого спасіння. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 15 січня 2020 року

Дорогі брати і сестри!

Сьогодні, розглядаючи останній місійний етап діяльності святого Павла, місцем для якого став Рим (пор. Діян 28, 14), ми закінчуємо розмови про Діяння апостолів.

Мандрівка святого Павла, яка становила цілковиту єдність із мандрами Євангелія, – це доказ того, що шляхи людей, які живуть у вірі, можуть стати простором ширення Божого спасіння через слово віри – дієву закваску історії, спроможну перемінювати різні ситуації, відкриваючи усе нові й нові шляхи.

З прибуттям Павла до центру імперії добігає кінця історія Діянь, яка завершується не мучеництвом апостола, а рясним посівом Слова. Епілог розповіді від Луки, присвяченої подорожі Євангелія світом, вміщує й підсумовує всю динамку Божого Слова, цього невгамовного Слова, яке хоче якнайшвидше сповістити усіх про спасіння.

У Римі Павло насамперед зустрічає своїх братів у Христі, які вітають його, підтримуючи й наповнюючи сміливістю (пор. Діян 28, 15). Їхня тепла гостинність показує, як прагнули й чекали його приходу. У Римі Павлові дозволили жити окремо, під військовою охороною – з солдатом, який наглядав за ним. Тобто апостол перебував під домашнім арештом. Попри статус ув’язненого, Павло міг зустрічати знатніших юдеїв, аби розтлумачити їм, чому мусив звернутися до кесаря, і розповісти про Царство Боже. Він старався й «переконував їх про Ісуса», починаючи зі Святого Письма й показуючи спадковість між новизною Христа та «надією Ізраїля» (Діян 28, 20). Павло вважає себе фундаментальним юдеєм і вбачає в Євангелії, яке проповідує, тобто у звістці про померлого й воскреслого Христа, остаточне виконання обіцянок, даних обраному народові.

Після цієї першої неформальної зустрічі, яка показала йому прихильність юдеїв, відбулася й офіційніша: тоді Павло цілий день проголошував Царство Боже й намагався довести співрозмовникам, що віра в Ісуса починається ще «з закону Мойсея та пророків» (Діян 28, 23). Переконати вдається не всіх, і Павло картає тих із Божого люду, у кому затверділо серце, що й стало причиною для недовіри (пор. Іс 6, 9-10), і пристрасно вказує на спасіння тих язичницьких народів, які виявили кращу здатність відчувати й усвідомлювати Бога та спроможність почути Слово Євангелія життя (пор. Діян 28, 28).

На цьому місці розповідь святого Луки завершується, показуючи нам не смерть Павла, а динамізм його проповіді, Слова, Яке «зв’язати не можливо» (2 Тим 2, 9): апостол позбавлений свободи пересування, але вільний говорити, бо Слово зв’язати неможливо – це Слово, Яке готове до того, щоб учні сіяли Його жменями. Павло робить це «з повною сміливістю та без перешкоди» (Діян 28, 31) в домі, де радий бачити всіх охочих отримати звістку про Царство Боже й пізнати Христа. Це помешкання, відкрите для всіх сердець у їхніх пошуках, – образ Церкви, яка, навіть коли переслідувана, багатьма несприйнята й закута в кайдани, ніколи не втомлюється зустрічати з відкритим материнським серцем кожного чоловіка й жінку, аби провіщати їм любов Отця, Якого можна побачити в Ісусі.

Дорогі брати і сестри, наприкінці цієї подорожі, яку ми пережили разом, досліджуючи шлях поширення Євангелія світом, нехай Дух відродить у кожному з нас покликання бути сміливим і радісним євангелізатором. Нехай учинить нас, подібно як святого Павла, здатними сповнити наші домівки Євангелієм і перетворити їх на світлицю братерства, де можна зустріти живого Христа, Який «приходить назустріч нам у кожній людині та в кожному часі» (пор. II префація Адвенту).

Франциск, Папа
Ватикан, зала Павла VI
15 січня 2020

Переклад КМЦ за vatican.va