Манускрипти на Адвент. Фламандський Апокаліпсис: тут живуть дракони

Дивуватися тут не випадає, адже яскраві, кінематографічні образи Одкровення захоплюють уяву та спонукають до – у цьому світі, безумовно, даремних – пошуків ключа, за допомогою якого можна було б остаточно пояснити, про що ж писав Йоан Богослов на Патмосі. Але якщо пояснити навряд чи вдасться, можна принаймні спробувати зобразити – і це завдання здавна вабило митців. У Середньовіччі, зокрема, Одкровення давало простір для роботи з образами, для яких часто більше ніде не було місця. Потойбічних потвор і розверзнуті пащеки пекла малювати цікаво, але на сторінках більшості книг Святого Писання вони не дуже доречні, а для приватних молитовників, якими найчастіше послуговувалися жінки, ще й занадто страшні. Навіть сцени чистилища в часослові Бони Сфорци були нетипові, а що вже казати про зображення похмуріших перспектив.


Одкровення в Середньовіччі не обов'язково потрапляло під одну обкладинку з іншими книгами Нового Завіту: часто його виділяли в окремий том із численними ілюстраціями. На самісінькому початку XV століття невідомі фламандські художники виготовили саме такий кодекс. Сьогодні його знають як Фламандський Апокаліпсис – не тільки за місцем виникнення, а й за мовою: це єдине збережене з Середніх віків Одкровення, написане народною нідерландською.


Окрім мови, особливий у цьому манускрипті підхід до ілюстрацій. Зазвичай мініатюри, якими оздоблені Апокаліпсиси, показують одну сцену, працюють із окремими символами, зосереджуються на поодиноких образах. У фламандському рукописі – по-іншому. На текст кожного з 22 розділів Одкровення тут відведено сторінку, а на сусідній вміщено загальну ілюстрацію до цілого розділу. Іще одна ілюстрація, на якій зображені сцени з життя Йоана Богослова, відкриває манускрипт, тобто загалом у книжці є 23 мініатюри, повні постатей і сенсів. Перед художниками стояло непросте завдання: сконденсувати на сторінці образи з цілого розділу так, щоб не перевантажити її й не збентежити читача. Тож подекуди ілюстрації мають коміксову структуру й розглядати їх потрібно згори донизу.


Я вже двічі згадала про «художників» у множині, бо у Фламандському Апокаліпсисі виразно помітна праця двох майстрів. Перші 6 мініатюр належать одному авторові, а решта 17 – іншому. Це легко помітити, наприклад, за обличчями (навіть Агнець у початкових ілюстраціях здається добрішим, ніж у подальших) та спорудами: перший художник більше переймається готичною шпилястістю, його будівлі стрімкіші й мають більше оздоб.


Проте є деталі, які цих мініатюристів об'єднують, насамперед напружений контраст між синім і червоним. Синій – це колір неба, але не погідного блакитного, а густого, майже передгрозового; на цьому фоні золоті німби Господа й ангелів виглядають особливо осяйними. Червоним виписані не тільки дияволи, семиголові дракони та ріки крові, а й простір довкола престолу, звідки судить Бог, – усі ті грізні речі, про які має пам'ятати людина, щоб скеровувати човен свого життя до правильного берега.


Сторінки цього Одкровення, як і належить, густо заселені янголами й монстрами, і майстри стараються якнайбуквальніше працювати з символами: якщо в тексті йдеться про Сина Чоловічого, Який тримає в руці зорі та з вуст Якого виходить «меч двосічний гострий» (Одкр 1, 16), то саме так Його й зображено. А втім, ілюстрації на диво реалістичні. Будинки вписуються в типовий пейзаж середньовічного міста, людські постаті, вдягнуті в сучасний авторам одяг, виражають не лише радість чи острах, а й природне для апокаліптичних ситуацій здивування, і навіть завитки на хутерцях у демонів дозволяють припустити, що для них позували свійські тварини. Есхатологічні сцени залишаються загадковими, але водночас виглядають цілковито впізнавано – і чомусь здається, що саме таке відчуття ми матимемо, коли самі станемо їхніми свідками.

Джерело ілюстрацій – Національна біліотека Франції.

Варвара Холодна

Попередні адвентові історії:
Крихітний часослов Жанни д'Ерве
Рукопис Войнича – найзагадковіша книга Середніх віків
Загадки Псалтиря королеви Ядвіги
Декрет Граціана, або трохи про церковне право
«Carmina Burana» – пісні мандрівних студентів