Людям притаманно вважати себе головними героями життєвих історій – що ж, усі ми хочемо, аби світ крутився довкола нас. Потрібне неабияке смирення, аби визнати, що в деяких сюжетах ми граємо ніяк не центральні ролі... але саме вони можуть виявитися тим найважливішим, заради чого взагалі виходимо на сцену.
Робертсон Дзвис. Пятьій персонаж. –
Перевод с английского Михайла Пчелинцева. –
Азбука-классика, 2001. – 416 с.
Канадський літературознавець і письменник Робертсон Девіс, мабуть, усвідомлював, що першим запитанням, яке виникне у читача щодо його роману, буде: «І що ж це за назва така?» Тому вже на самому початку книжки подав тлумачення. П’ятий персонаж – це термін, який вживають на позначення дійової особи, що начебто не бере особливо важливої участі в подіях твору. Це не Герой, не Героїня, не Довірена особа і не Лиходій, одне слово, не той, на кому фокусується погляд. І все ж він відіграє вирішальну роль у розв’язці твору, ніби ключ, завдяки якому окремі частини складаються в ціле.Згадки та пояснення щодо п’ятого персонажа є і в самому романі, але перша зустріч із терміном, яка відбувається ще на обкладинці, дуже цінна для встановлення особливої читацької оптики. Ми знаємо, що оповідач, Данстан Ремзі, – саме такий підкреслено нецентральний герой, тож ми дістаємо нагоду, відштовхуючись від його слів, вибудовувати нові багатовимірні історії (тому роман надзвичайно придатний для перечитування: перипетії сюжету не вичерпують його сенсів). Зазвичай автори не поспішають ділитися з читачем ключами до тексту; Девіс же відразу дає нам їх і застерігає бути дуже уважними, щоби не пропустити потрібних дверей.
Два перших розділи книжки – це ніби початок і кінець історії Данстана Ремзі: від злощасної сніжки, яка одного пообіддя 1908 року призначалася йому, але поцілила в безневинну жінку, до врочистих проводів на пенсію понад шістдесят років потому. Сам Ремзі, розповідаючи свою історію провини і спокути, підкреслює, що веде літочислення від того зимового випадку, який визначив подальше його життя – він же, мовляв, міг не тікати від сніжки, і тоді нічого страшного не сталося б – тому, здається, віднайти двері, до яких пасуватимуть наші ключі, буде просто. Але ця простота позірна: вона ніяк не готує читача до зустрічі з геніальним фокусником, мерцем із каменем у роті, божевільною святою та ще цілим списком несподіваних і захопливих дійових осіб, яких пов’язує у єдиний сюжет Ремзі, п’ятий персонаж. Може, у ньому самому й немає нічого надзвичайного, зате він має здатність помічати той повний чудес світ, у якому живе.
Вичерпна сповідь Данстана Ремзі, однак, – це тільки перший роман із «Дептфордської трилогії» Робертсона Девіса. Бо завжди залишається щось дрібне, що можна додати наших історій, і щось велике, у контекст чого їх можна вписати.
Галина Глодзь
«Католицький Вісник», № 15 (612)/2015
Не відкидай мене, коли постаріюсь «Я досягнув біблійного віку; доволі дивне відчуття для людини, яка в молодості ніколи не сподівалася дожити навіть до тридцяти», – розпочинає щоденник Ернст Юнґер, якому виповнилося 70 років.
Світ після пандемії буде іншим
Рости духовно в самоілозяції: 8 способів на час карантину
Сила татової любові. Неймовірна історія батька доньки з особливими потребами
Суспільство 8 уроків коронавірусу Цього ранку я прокинувся в Неаполі, Італія, і тут же опинився в умовах карантину. Будь-які масові зібрання, включаючи церковні служби, були заборонені. Весілля, похорони, хрестини ― скасовані. Школи, кінотеатри, музеї, спортзали ― все зачинено.Схожі новини
