Манускрипти на Адвент. Хроніки з зібрання Радзивілів

Уперше я побачив ці мініатюри на початку 1980-х, коли Київ жив підготовкою до святкування свого 1500-ліття. Серед численних історичних і краєзнавчих матеріалів, присвячених визначній даті, тоді опублікували величезний художньо-історичний альбом «Давній Київ»: між текстами вчених, фотографіями археологічних розкопок, картами й малюнками-реконструкціями особливо вирізнялися репродукції з літопису, який, як на моє тодішнє вухо, мав дивну назву – Радзивілівський. Ілюстрації вабили незвичною для книжкових мініатюр горизонтальною орієнтацією, соковитістю і яскравістю фарб, а також – хоч це може й дивно звучати – технологічною подібністю до кадрів з анімаційних фільмів. Тоді я багато читав про мультиплікацію та якось навіть став свідком створення мультфільму. Я бачив, як на целулоїдних аркушах чорною тушшю промальовували контури фігур дійових осіб, а потім з іншого боку кольоровими фарбами їх заливали. Щось схоже – і за технологією, і за настроєм – було й на стародавніх мініатюрах Радзивілівського літопису. «Живцем» погортати його сторінки мені так і не вдалося. Але цей манускрипт і досі залишається для мене джерелом своєрідної книголюбської радості – адже під його впливом виникли мої перші уявлення з історії Києва.


Отож, чому літопис назвали Радзивілівським? Уперше його згадують у зв’язку із князем Янушем Радзивілом, віленським воєводою й великим гетьманом Великого Князівства Литовського – саме він у XVII столітті був першим документально підтвердженим власником літопису. Сам кодекс значно старший: він походить з кінця XV століття, а події, тут описані, сягають ще далі – аж до XIII століття.

В основі тексту лежить «Повість минулих літ» – легендарний літопис про історію Русі, написаний славнозвісним киянином Нестором Літописцем. Проте це джерело у Радзивілівській версії розширене та хронологічно продовжене аж до 1206 року. Тож можна сказати, що Радзивілівський літопис – це рукописна пізньосередньовічна версія або копія кінця XV століття, яка містить тексти, створені доXIII століття.
Про місце створення Радзивілівського літопису досі точаться академічні дискусії. Найчастіше згадують Смоленськ і Володимир Волинський. Примітно, що обидва ймовірні місця народження манускрипту на той момент належали до Великого Князівства Литовського, чим, імовірно, і можна пояснити його самобутність і численні відмінності від східнослов’янських літописів. Наприклад, одна з особливостей Радзивілівського манускрипту полягає в тому, що написаний він не на пергаменті, а вже на папері – власне, за водяними знаками вдалося орієнтовно датувати книжку.

Друга особливість найяскравіше помітна в оформленні сторінок: мініатюри горизонтально зорієнтовані, невисокі, але розтягнуті на всю ширину аркуша; так само на всю ширину, а не стовпцями, написано текст. Деякі дослідники ілюстрацій навіть вважають, що художники через такий специфічний дизайн сторінки мусили на одній ілюстрації поєднувати два чи й більше сюжетів, скопійованих із якогось первісного літопису. На деяких мініатюрах це виглядає так: на лівій частині мініатюри розміщено зав’язку сюжету, в центрі – розвиток, а на правому боці – кульмінацію та розв’язок дії. Власне, саме цим можна пояснити й «мультиплікаційність» мініатюр.

З технологічної точки зору, Радзивілівський манускрипт, будучи копією, і створювався як копія. Дослідження показують, що спочатку на розмічених аркушах художник-мініатюрист розміщував ілюстрації приблизно там, де вони були в першоджерелі, а вже потім писці заповнювали вільне місце текстом. Накреслення літер – це також змушує замислитися про культурний контекст створення манускрипту – далеке від каліграфічного (майже нема характерних буквиць!) і часом більше нагадує канцелярський скоропис, властивий для діловодства Великого Князівства Литовського.

Важливо, що ілюстрації в тексті мали йти одразу після відповідного епізоду. Однак така технологія призводила до курйозів: наприклад, місця для тексту могло не вистачати, бо писець не мав змоги «укомпактнити» розгонистий почерк, і тоді раніше намальовану мініатюру доводилося підганяти під текст іншому художникові. А іноді первісну ілюстрацію заклеювали, і на новій «латці» другий чи вже навіть третій художник малював зовсім нову мініатюру. Також на мініатюрах подекуди змінювали форму щитів, шоломів, корон, головних уборів – ймовірно, відповідно до політичної чи ідеологічної ситуації.

Нижче подаємо кілька мініатюр із Радзивілівського літопису, які стосуються окремих сторінок історії Києва.


Засновники Києва – брати Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь. Спочатку дуже важко розібратися, хто з персонажів брати, а хто сестра. Лише уважно придивившись, помічаєш, що перша, третя та четверта фігури «сидять на горах» і в них характерні кучері на підбородді – це і є бородаті брати. А друга фігура, яка стоїть поміж горами – їхня сестра.

Легенда про апостола Андрія. Андрій Первозваний буцімто відвідав пустельні терени, на яких згодом мав постати Київ, встановив хрест і виголосив пророцтво про майбутнє цих земель. На цій мініатюрі видно динаміку дії: ліворуч явно не безлюдні землі, а арка з людьми, які провожають апостола в далекий шлях; у центрі мініатюри апостол із жестом благословіння йде у незвідані землі; праворуч уже на київських горах ставиться хрест (зверніть увагу, в руках у помічника апостола цілком очевидна лопата).

Легенда про княгиню Ольгу. На мініатюрі – історія про розправу княгині Ольги з послами від древлянського племені, яке вбило її чоловіка, князя Ігоря. Так само «мініатюра в динаміці»: ліворуч послів несуть у човні до князівських палат; у центральній частині видно, що човен опущено в яму, над якою стоїть Ольга – із глумливою посмішкою на вустах; у правій частині мініатюри княгиня вже в башті й подає рукою виразно каральний знак закопувати.

Хрещення княгині Ольги. Ця мініатюра поєднує два сюжети. Ліворуч – сцена переговорів княгині Ольги з імператором Константином Багрянородним; правочур – хрещення княгині, де імператор виконує роль її хрещеного батька.

Князь Володимир править у Києві. Ця мініатюра показує князя до його Хрещення. У лівій частині князь на престолі, перед ним посли іноземних держав передають грамоти; у правій – київська гора Уздихальниця із капищем Перуна. Бовван зображений в античній манері й радше нагадує скульптуру Аполлона; навколо нього лише контури злих духів.

Хрещення князя Володимира. Сцена відбувається, вочевидь, у літописній Корсуні (Херсонесі). У центрі в купелі – князь Володимир; ліворуч від нього єпископ у традиційному грецькому літургійному облаченні; праворуч група невідомих із сувоями в руках – їхнє облачення чимось невловно нагадує стихирі дияконів латинського обряду. Не можуть не викликати усмішки глядача вельми втішені вирази облич духовенства.

Олексій Браславець

Попередні адвентові історії:
Бенедикціонал святого Етельвольда
Золотий кодекс на пурпурових сторінках
«Неапольський Діоскорид» – книжка про всі лікарські рослини
«Про вшанування Святого Хреста» – фігурні вірші ІХ століття
Золоте на чорному: бельгійський часослов XV століття