Попри відносний спокій Pax Romana («Римського миру»), життя християн у I столітті було не завжди легким. Згідно з римським істориком Тацитом, 64 року після Р.Х. імператор Нерон звинуватив християн у влаштуванні пожежі, що зруйнувала більшу частину Рима. Він зробив це, аби спростувати чутки про те, що то він сам скоїв підпал. Багато християн, зокрема Петро і Павло, померли мученицькою смертю під час гонінь, які тоді розпочалися.
Кінець мируБлизько 180 року стабільний період у Римській імперії добіг кінця. Один слабкий і поганий імператор змінював іншого, і життя християн бувало, часом, вельми важким. Християн переслідували через те, що вони відмовлялися поклонятися імператору, як богу, поряд з іншими римськими богами, що вважалося громадянським обов’язком. Тому, приблизно до 250 року, християн притягували до кримінальної відповідальності як злочинців здебільшого місцеві адміністратори і трибунали, але часом і за спеціальним наказом імператора.
Імператорське переслідування
За правління імператора Деція (249–251 рр.) переслідування християн посилилося. Децій прагнув посилити владу імператора по багатьох роках слабкого врядування. Десятки тисяч християн померли через те, що відмовилися виконати його наказ: поклонитися йому і римським богам. Спадкоємець Деція, Валеріан, за часів свого правління (253–260 рр.) заявив, що бути християнином – це злочин, та наказав стратити лідерів Церкви.
Після спокійнішого періоду імператор Діоклетіан (284–305 рр.) захотів знищити Церкву. Близько 303 року він видав декілька указів проти християн. Гоніння, які потому розпочалися, були найжорстокішими за всю історію. Церкви позакривали, книги конфіскували, єпископів переслідували за законом, а зібрання заборонили. Діоклетіан розділив Римську імперію на дві частини (Східну і Західну), якими правили два рівноправних лідери, що мали однакові імена – Август. Кожному з них допомагали два молодші імператори, яких називали Цезарями. Суперництво за владу між цими чотирма імператорами, тетрархія, невдовзі призвело до поділу імперії та війни.
Зміни
Наступник Діоклетіана – імператор Галерій – був спочатку затятим противником християн, та незадовго до своєї смерті, після того як він побачив, що його переслідування були малоефективними, він обрав іншу стратегію. 30 квітня 311 року він видав едикт про віротерпимість. Він навіть просив християн молитися за нього та за імперію.
Незважаючи на гоніння, Церква продовжувала зростати. Її було неможливо знищити, тому що її провадить і захищає Бог за посередництвом Святого Духа.
Мученики та герої
У перші століття існування Церкви було потрібно мати чимало мужності і наполегливості, щоби бути християнином. Часто християни були змушені практикувати свою віру потай, щоб уникнути арешту і страти. Мученики, які померли через те, що не зреклися своєї віри, стали героями, або святими, Церкви. Грецьке слово martyr («мученик») означає «свідок». Мученики свідчили, що вічне життя з Богом важливіше за земне життя. Прикметно, що їхні наполегливість і приклад заохочували людей ставати християнами. Тому християнський письменник Тертуліан (†225 р.) зазначав: «Що більше ви нас знищуєте, то більше ми множимося. Кров християн – це насіння» («Апологетик» 50.13). Мученик слідує шляхом Ісуса, який був готовий пожертвувати своїм життям заради інших. У перші століття мучеництво було важливою частиною духовного життя християн.
Мученики сьогодні
Навіть у наш час християн переслідують за віру. 2011 року афганець Саїд Муса провів шість місяців за ґратами в Кабулі через підозру в скоєнні злочину – переході з ісламу у християнство, за що, згідно з ісламським законом, карають смертю. Мусу звільнили на заклик міжнародного співтовариства на чолі зі ЗМІ.
2014 року голландського єзуїта Франса ван дер Люгта було жорстоко вбито в Сирії, де він служив людям з особливими потребами, незалежно від їхнього віросповідання. Як зазначив Папа Франциск, «він завжди для всіх робив добро щедро та з любов’ю» (Аудієнція, 9 квітня 2014 року).
Отець Мішель Ремері, Твіти з Богом
Зображення: Wikimedia