Праця і освячення?

Кожен християнин, незалежно від стилю життя, яким він живе, від свого місця в суспільстві і незалежно від виду виконуваної роботи, покликаний до святості. Це покликання має подвійний характер: з одного боку, Божого подарунку, але також і Божої вимоги. Тож, святість є чинником, який повинен формувати всі аспекти життя віруючої людини, перетворюючи їх у способи реалізації християнської любові. Христова любов повинна займати центральне місце в житті та бути джерелом, що формує усю його реальність.

Конкретним проявом Божої любові у християнському житті є покликання до віри та участі у житті Божого люду. Проте, це покликання не доходить до людини в якомусь екзистенціальному вакуумі, але адресоване їй саме в тій професійній та соціальній ситуації, у якій вона живе. Це означає запрошення від Бога формувати в дусі цієї любові повсякденну працю, на чолі з кар'єрою. Зрештою, у сучасній ментальності ідея «професії» і постійної професійної праці значною мірою визначає людину, яка не тільки інколи характеризується іншими, але й сама про себе думає саме у цих категоріях: я - фермер, я - вчитель, я - студент.

Праця християнина, на яку дивимось крізь призму покликання до досконалості, знаходить тут новий вимір. Постійні зусилля, що наповнюють дні людини, це не лише спосіб отримати гроші на прожиття, не тільки вираз прагнення її власної особистості і сприяння зростанню процвітання і заможності в суспільстві. Вони стають способом відповіді любов’ю на Божу любов, і найбільш конкретним способом у переживанні повсякденності[8].

Не варто шукати нагод до освячення лише в деяких моментах життя, які виділені спеціально для релігійних дій. Визнаючи повну необхідність і незамінну цінність моментів безпосередньої молитви, слухання Божого слова, участі в богослужінні, не можна забути, що найчастішою (з точки зору часу і, безсумнівно, найширшою) можливістю освятити своє власне життя завжди буде праця (професійна діяльність). Це вона повинна стати виразом любові до Бога і ближнього. У певному сенсі вона навіть повинна перетворитися на акт релігійного культу. Коли внутрішнє життя поглиблюється, виразною стає можливість ототожнення з Христом через участь у Його справі спасіння.

Літургійна дія, участь в таїнствах - і перш за все в Євхаристії - не може переживатись як певний священний момент (sacrum) штучно ізольований від усього «нормального» життя: праці вдома, суспільної активності та повсякденної професійної діяльності. У правильно зрозумілій духовності праці літургія стає "вершиною", що концентрує в собі присутність Бога, що переживається у повсякденному житті (сфера profanum). Стає також невичерпним "джерелом" для такого досвіду. Робота та професійні завдання стають конкретними відповідями людини на літургійну зустріч з Богом. Духовно-релігійна позиція, що формується в особистій молитві та літургії спільноти Церкви допомагає знайти, таким чином, найбільш відповідне ставлення до людської праці і Творця[9].

Без такого розуміння ролі праці в людському житті втрачається важливий сенс християнської віри, що спирається на Втілення Божого Сина у земну реальність. Саме тому Собор також поміщає працю серед інших центральних цінностей життя віри:

“Християнин, що нехтує своїми тимчасовими обов'язками, нехтує своїми обов'язками щодо свого ближнього, більше того - щодо самого Бога, і ставить під загрозу своє вічне спасіння. Нехай краще радіють ті християни, які пішли за прикладом Христа, Який займався ремеслом, що можуть виконувати всі свої земні справи, поєднуючи людські побутові, професійні, наукові або технічні зусилля в один життєвий синтез з релігійними добрами” (KDK 43) [10].

KDK – пастирська конституція Gaudium et Spes (лат. Радість і надія) Другого Ватиканського собору затверджена 7 грудня 1965.

[8] Тема “єднання з Богом через діяльність” та “християнська досконалість людської праці” розкрита у праці Środowiskо Bożе Teilharda de Chardin, Warszawa 1984.

[9] Пор. E. Weron, Powołani do konsekracji świata, [w:] Powołanie…, o.c., с. 225.

[10] Позитивне співвідношення діяльність-праця і освячення людини підкреслює о. Валеріан Сломка у книзі: Świętość na świeckiej drodze życia, Poznań/Warszawa 1981, с. 179-181.