«Даніель Штайн, перекладач» (Книжкова рецензія)

Ще не так давно книжки, де історичним тлом були світова війна, Голокост, інші вияви нетерпимості та знищення людей людьми, викликали жах і подив: важко було повірити, що людство було спроможне аж так втратити глузд. Тоді здавалося, що світ, може, і не занадто добре вміє вчитися на помилках, але оцих, найстрашніших, уже ж таки не повторюватиме... Нині пильніше вдивляєшся і краще розумієш долі людей, які пережили жахи війни, смерті, втрати.Даніель Штайн, як і всі євреї часів Другої світової війни, пройшов пекло: втратив сім’ю, змушений був утікати з рідного міста, приховувати свою національність. Коли ж він став свідком смертей півтисячі євреїв, а сам дивним чином вижив, то мало не втратив віри в Бога. Але саме тоді йому відкрилося вчення Ісуса.
Історія життя Даніеля Штайна реальна і правдива, проте ця книжка не біографічна. Точніше, не виключно біографічна. Письменники вкрай нечасто самі кількома реченнями відповідають на запитання, про що і чому пишуть. Із Людмилою Улицькою читачам пощастило – вона це пояснює: «Я почала писати роман <...> про людину в тих обставинах і з тими проблемами – сьогодні. Він своїм життям витягнув сюди масу нерозв’язаних, замовчуваних і вкрай незручних питань. Про цінність життя, яке мало кому потрібне; про Бога, що далі то більше відсутнього в нашому житті; про зусилля виколупати Бога з постарілих слів, із <...> життя, що замкнулося саме на собі».
Занурюєшся в цей роман, наче у світ. Інакше не можна. Перед читачем постає заплутана павутина людських доль, що зафіксовані у спогадах, магнітофонних стрічках, листах, доносах, звітах, публікаціях, газетних вирізках і словах автора. На сторінках переплелися минуле і майбутнє, спогади і плани, особисті долі та страшна історія людства. Зрештою, сама письменниця говорить про текст як про колаж: «Я вирізаю ножицями шматки з мого власного життя і життя інших людей та склеюю».
Тому «Даніель Штайн, перекладач» – книжка, яка дихає безпосередньою реальністю життя. Безліч важливих питань ставить перед нами авторка: про пошук себе та істини, про діалог релігій, про терпимість і розуміння інакодумців, про любов і милосердя. Часом промовляє їх рішуче і сміливо, часом обережно, пошепки – але завжди щиро, апелюючи до нашої свідомості й найпотаємніших думок. Текст відкритий для розмаїтих індивідуальних реакцій. Адже і шлях до Бога, як слушно зазначає Улицька, у кожного з нас особливий, повністю особистий, – бо інакше ми вже не щира спільнота добровольців у Господі, а армія з генералом на чолі.

Оксана Кузьменко
«Католицький Вісник», № 6 (603)/2015