Манускрипти на Адвент. Бенедикціонал святого Етельвольда

Єпископи мають особливе служіння, тож і книжки, якими вони послуговуються, бувають неординарні. Наприклад, бенедикціонали – збірники єпископських звернень до пастви, де, як підказує назва, чільне місце посідають благословення. Один із найвідоміших бенедикціоналів, який належав вінчестерському єпископові Етельвольдові, зберігся до наших часів із Х століття.

Бенедикціонал святого Етельвольда, ймовірно, був написаний близько 970 року. На самісінькому початку манускрипту міститься розповідь про його створення: «Єпископ, великий Етельвольд, якого Бог поставив опікуном Вінчестера, наказав одному монахові написати цю книжку... Він також звелів зробити в цій книжці багато берегів, щедро оздоблених і заповнених різноманітними фігурами, прикрашеними чудовими барвами й золотом... Нехай же ті, хто дивляться на цю книжку, моляться, щоб, коли мине час моєї плоті, я, Ґодман-скриптор, перебував на небесах».

Ґодман і справді упорався з завданням, яке поставив йому єпископ Етельвольд: розкішно оздоблений бенедикціонал нині вважають одним із шедеврів англосаксонського мистецтва. Він містить 28 повносторінкових мініатюр, 20 обрамлених сторінок і два ініціали з мініатюрами.

Ілюстрації мають також практичну функцію – повносторінковими мініатюрами розпочинаються звернення з окремих приводів; тому, зважаючи на кількість тематичних розділів, можна припустити, що спершу манускрипт містив іще принаймні 15 мініатюр і додаткові обрамлені сторінки, нині втрачені.

Бенедикціонал містить благословення на кожен день літургійного року та на спомини святих. Тут згадано трьох локальних святих: святого Ведаста, святу Етельдреду та святого Світуна. Щодо Етельдреди є цікава деталь: «Амінь» після благословення на її свято написано не червоним чорнилом, як у решті випадків, а золотим. Нині можна тільки гадати, чи було це зроблено навмисно і що означало, якщо так.

На відміну від манускриптів, про які ми писали раніше, цей бенедикціонал мандрував небагато. Вважають, що принаймні до смерті Етельвольда він зберігався у Вінчестерському абатстві, а згодом міг опинитися в сусідньому абатстві Гайд. У XVІІ столітті рукопис належав Генрі Комптонові, спершу керівникові лікарні Святого Хреста у Вінчестері, а потім єпископові Оксфорда й Лондона. У ХХ столітті манускрипт придбала Британська бібліотека, де він зберігається й досі.

Джерело ілюстрацій – Британська бібліотека.

Варвара Холодна

Попередні адвентові історії:
Золотий кодекс на пурпурових сторінках
«Неапольський Діоскорид» – книжка про всі лікарські рослини
«Про вшанування Святого Хреста» – фігурні вірші ІХ століття
Золоте на чорному: бельгійський часослов XV століття
Аміатинський кодекс: найдавніша повна Вульгата

Ще новини по темі Культура

Долорес Гарт: Бог більший від Елвіса та Голлівуду Сьогодні розповімо про голлівудську зірку Долорес Гарт, якій заздрили молоді дівчата в усьому світі, бо вона грала в кінофільмах разом з Елвісом Преслі, актрису, що здобула славу, успіх і великі заробітки, знімаючись з найславнішими артистами свого часу, але залишила все, щоби вступити в затворницький монастир. Це історія кінозірки, що вразила світ не скандалами, але своїм рішенням.

Вітражі. Коротка історія скляного мистецтва

Літургія й архітектура: про центр і світло нашої віри

Сакральне й профанне в творах англійських письменників-католиків

Культура Бентежна сила справжньої молитви Одною з найразючіших літературних постатей ХХ століття була ірландська письменниця Айріс Мердок. Можливо, ви чули про її дивовижні глибокі романи «Відрубана голова» та «Школа чеснот» або натрапляли на абстрактніші філософські тексти – «Суверенітет добра» чи «Метафізика як керівництво з моралі». Найбільша слава прийшла до неї після смерті – завдяки книжці спогадів Джона Бейлі, її чоловіка, про повільне й емоційно нещадне сповзання дружини у хворобу Альцгеймера. Історія про те, як одна з найяскравіших жінок свого часу поступово втрачає розум, щонайменше пригнічує. Але завдяки майстерній розповіді Бейлі цей досвід, попри все, може дати добрі плоди.