Свідки віри: отець Леон Квапіш

Леон Квапіш народився 26 лютого 1970 р. у Казахстані в с. Камишинка, у побожній католицькій родині. Мешканцями Камишинки були поляки з теренів сьогоднішньої України, яких висилали в тому числі за приналежність до Католицької Церкви. Батьки о. Леона, Броніслав Людвікович та Ніна Віталієвна (з дому Островських) одружилися 1960 року.


Перші три роки після шлюбу принесли молодій родині тяжке випробування – смерть двох маленьких синів. У червні 1963 року народився третій син, Віктор, потім народилась донечка Емілія.


Взимку 1970 р. на світ прийшов дуже слабкий хлопчик. Годі було сподіватися, що дитя виживе, однак з кожним днем йому ставало краще – Добрий Бог подарував маленькому життя.


Батьки назвали сина Леоном і записали у метрику 6 березня 1970 р. (так виникла дата другого дня народження о. Леона). До Камишинки тайкома приїжджав "невідомий" (так він себе називав) священик, і так само тайкома в одній хаті він охрестив Леона Квапіша.

Пізніше родина Квапішів повернулася на рідні землі, оселившись на Житомирщині, у мальовничому Новограді-Волинському. 1977 року Леон пішов до 1 класу місцевої середньої школи № 3, 1985 р. він закінчив дев’ятий клас. З раннього дитинства батьки брали дітей до храму і приводили на катехизацію. 1978 року, маючи 8 років, Леон прийняв Перше Святе Причастя з рук о. Яна Пурвінського (нині – єпископа-емерита Київсько-Житомирського), а у 1980 р. – миропомазання у рідній парафії Воздвиження Святого Хреста.

З дитинства хлопцю дуже подобалося служіння священика, тому він часто приходив до храму, щоб ближче поспілкуватися зі своїм душпастирем та служити міністрантом при вівтарі. Після закінчення школи Леон Квапіш вступив до Житомирського радіотехнічного технікуму, який закінчив 26 червня 1987 р., отримавши диплом слюсаря-електрика по ремонту електрообладнання побутових машин і приладів.


Пізніше, вже працюючи на Новоград-Волинському машинобудівному заводі, парубок почав задумуватись над своїм покликанням. Він часто відвідував катехизацію для молоді, допомагав, коли будували храм Воздвиження Святого Хреста, їздив з о. Вікентієм Вітко на парафії і бачив, що священицьке служіння близьке його душі.

В ніч на Новий 1990 рік, молячись в храмі на колінах, Леон Квапіш просив Бога про дар розпізнання покликання. Після молитви він був впевнений, що цього року піде до семінарії. І так сталося: 18 серпня 1990 р. Леон склав вступні іспити і був прийнятий до новоствореної Вищої духовної семінарії в м. Гродно (Білорусь). 1 вересня 1990 р. відбулося урочисте відкриття семінарії, а 25 листопада 1990 р., на урочистість Христа Царя Всесвіту, першокурсники вже отримували сутани з рук єпископа Тадеуша Кондрусевича, сьогоднішнього митрополита Мінсько-Могильовського. Влітку після І курсу семінарист Леон Квапіш був направлений на першу практику до Довбиша, де настоятелем тоді був о. Олександр Мілевський SAC.


Готуючись до того, щоб в майбутньому стати добрим проповідником, Леон багато читав. Він прагнув навчитися звертатися як до дорослих, так і до дітей. Старання не минули дарма – вже як священик він отримав дар слова, що "пробивало" кожну людину наскрізь. Першу проповідь семінарист-другокурсник Леон Квапіш говорив 22 грудня 1991 р. в с. Городниця. Це було під час Святої Меси в IV неділю Адвенту. Також Господь обдарував молодого семінариста гарним, каліграфічним почерком, що стало не останньою причиною того, що 4 грудня 1992 р. його обрали головним редактором семінарської газети Zycie i Radosc (з пол. "Життя і радість").


18 вересня 1994 р. семінарист Леон отримав кандидатуру до свячень дияконату, а 27 грудня цього ж року владика Ян Пурвінський висвятив його на диякона разом з однокурсниками – Анатолієм Монжиєвським, Юзефом Ліпецьким та Станіславом Танатаровим.


А 24 червня 1995 р., в день Різдва св. Йоана Хрестителя, всі чотири диякони разом були рукоположені єпископом Яном на священиків.


Першу Святу Месу о. Леон відправив у рідній парафії в м. Новограді-Волинському. Спочатку він служив на Київщині. Спершу – вікарним священиком у Фастові, через 2 роки вже був настоятелем у Білій Церкві.


Пізніше о. Леон працював у Житомирі, при кафедральному соборі св. Софії.


Тут о. Леон активно займався душпастирством католицького руху родин "Домашня Церква". До сьогодні родини з "Домашної Церкви" згадують, яким мудрим порадником та розуміючим душпастирем був о. Леон. Згадують його серйозні, цілеспрямовані настанови, які допомагали їм в родинних проблемах, а також щирий, дотепний гумор, яким володів о. Леон.


До свого останнього на землі місця служіння, парафії св. Йоана з Непомук у Червоноармійську, о. Леон прихилився цілим серцем. В пам’яті своїх парафіян він назавжди лишився відданим настоятелем, красномовним проповідником, мудрим духівником і милосердним батьком.


Хочеться відзначити один цікавий факт – о. Леон дуже любив голубів, біблійний символ Святого Духа. Багаторазовий переможець та суддя змагань, селекціонер, він плекав птахів з неймовірною терплячістю та ніжністю. Парафіяни часто згадують, як після шлюбу молодята завжди отримували в дар від отця пару голубів та випускали їх в небо…


Незважаючи на страшну хворобу, якою захворів о. Леон, попри пережиті проблеми і страждання, він був відданий Ісусу до останньої хвилини свого короткого, але святого життя. Він відчував прихід смерті, взяв Хреста до рук і сівши на дивані заснув вічним сном, віддавши Богу свою душу.


27 червня 2009 р. у м. Новоград-Волинському відбувся похорон, на якому були присутні: два єпископа, 70 священиків та близько 500 вірян. Після Святої Літургії відбулася урочиста процесія до міського центрального цвинтаря, де і похований о. Леон Квапіш.


Ось свідчення сестри Марії Вероніки від Євхаристії: "Господь поставив на моїй дорозі отця Леона Квапіша, який уже зараз – вірю – споглядає Бога у вічності на небесах. Усе це почалося в перший день Великого посту, у Попільну середу 8 лютого 2008 р., коли ми дізналися про те, що отець Леон хворий на рак. Тож піст розпочався з молитви про дар зцілення та сили перебороти труднощі. І так ми разом несли хрест страждання і болю з надією в серці на одужання…

Отець Леон переніс операцію та не один блок хіміотерапії. Віра, надія, бажання жити, підтримка близьких допомагали йому на цій нелегкій Хресній дорозі. Звичайно, не обійшлося без важких моментів, причиною яких були фізичні болі, а також почуття нерозуміння, самотності та безсилля.


За два роки хвороби о. Леона я була свідком, як страждання змінює людину. Цей час був для мене суцільними реколекціями, під час яких прийшло усвідомлення, що саме є метою мого життя, які в мене пріоритети й цінності, яку вартість має час, кожен день і крок… І яким даром є кожна людина в моєму житті.


Здавалося, весь світ молився до Бога про дар зцілення для о. Леона. Але в Господа були свої плани. 25 червня 2009 року (у Рік Священства), наступного дня після 14-ї річниці священицьких свячень, Творець покликав 39-літнього о. Леона Квапіша до себе.


Відразу після його смерті Господь об’являв на кожному кроці плоди з того зерна, яке о. Леон сіяв своїм словом, життям і служінням у душі людей – як вірний священик, мудрий порадник, добрий і водночас справедливий вихователь вірних. Дев’ять років отець віддано працював у парафії св. Йоана Непомука в Червоноармійську, до кінця залишаючись вірним пастирем своєї отари".


Біографія опрацьована Віталієм Квапішем, сторінка Київсько-Житомирської дієцезії 

Свідчення опубліковано у Католицькому віснику за травень 2013 року 

Фото: о. Віталій Квапіш