Як Ангела Меркель і Папа Франциск змінюють світ

Очікувана перемога Меркель буде тим значущіша, що останнім часом популісти вбачають у ній головного ворога. Багатьом здавалося, що Меркель не витримає гніву, викликаного її діями щодо кризи біженців.

В очах супротивників Меркель – лідер технократичного, глобалістського європейського устрою, який втратив зв'язок з турботами простих людей і підриває особливості національних культур, заохочуючи масову міграцію.

Серед християн думка щодо Меркель розділилася. Консервативний прем'єр-міністр Угорщини протестант Віктор Орбан – один із найцілеспрямованіших її супротивників. Він запевняє, що його опір політичній програмі німецького канцлера виростає з християнських переконань. Орбан мріє про Європу християнських національних держав, які зберігають традиційну культуру й економічну незалежність; Меркель відстоює багатокультурність Європи, інтегровану в глобальну економіку з транснаціональним поділом праці.

Але є християни, які захоплюються Ангелою Меркель як захисником солідарності та людської гідності. Найважливіший із них – Папа Франциск. На їхніх спільних фотографіях помітний тісний зв'язок між двома лідерами, а Меркель говорить про спільні цінності. У червні, наприклад, вона сказала, що Папа закликав її й надалі «боротися за міжнародні угоди, зокрема Паризьку кліматичну угоду».

Цей зв'язок може здатися дивним, оскільки Святий Отець – запеклий супротивник того, що він називає «глобалізацією технократичної парадигми». Але Понтифік захоплюється Меркель, бо переконаний, що вона – не зловісна глобалістка, як вважають її критики.

Він вбачає в її програмі прихильність до мети, яку Ватикан давно поділяє: сприяння гуманістичнішій формі глобалізації, описаній в енцикліці Папи Павла VI «Populorum Progressio».

Політична платформа Меркель - це складна суміш різних елементів. Її партія, «Християнсько-демократичний союз» (ХДС), була заснована в Західній Німеччині після Другої світової війни. Чимало засновників перед війною належало до католицького політичного центру. ХДС мав на меті об'єднати католиків і протестантів, аби сформувати консенсус між людьми доброї волі для захисту прав людини, щоб тоталітарні жахи Третього Рейху більше не повторилися. 

Такий підхід був характерний для тогочасних християнсько-демократичних партій. Хоча католицькі політики початку ХХ століття сподівалися, що держави визнають соціальне царство Христа, повоєнні політики – під впливом таких мислителів, як католицький філософ Жак Марітен – вважали, що майбутнє за плюралістичними демократичними устроями, заснованими на консенсусі про природне право, частково натхненними християнським розумінням людини, але самими собою не відверто християнськими. Мир серед таких демократій сприятиме економічній і соціальній взаємозалежності та зникненню бар'єрів.

Такі ідеї мали важливий вплив на Другий Ватиканський Собор. Їх систематично підтримували у Ватикані, особливо після того, як Павло VI, шанувальник Марітена, став Папою.

2010 року Меркель пояснила в інтерв'ю свою точку зору на три головні підвалини програми ХДС: консерватизм, лібералізм і християнську соціальну спадщину. Під «консерватизмом» вона мала на увазі готовність захищати свободу й мир військовими засобами; під «лібералізмом» – ринкову економіку; а під «християнською соціальною спадщиною» – прагнення захищати сім'ю і ставити понад усе гідність людини як дитини Бога.

Напруга між цими елементами існує віддавна. Наприклад, Меркель відповіла непереконливо, коли інтерв'юер запитав, як усе ліберальніше ставлення ХДС до гомосексуалізму поєднується з християнським поглядом на сім'ю.

Протестантські та католицькі напрямки християнської соціальної спадщини певним чином розійшлися. До возз'єднання Німеччини в 1990 році у ХДС домінувала південно-західна католицька традиція, якій притаманні недовіра до централізованої влади й наголос на місцевих традиціях і проміжних установах. Возз'єднання призвело до того, що ХДС став більш північно-східним і протестантським.

Коли Меркель обрали лідером партії, серед старої гвардії чулися заклики проти «прусської протестантки». Прусський протестантизм цінував ефективність централізованої, технократичної бюрократії. Пруссія – домівка Еммануїла Канта і його моральної етики; її дух прохолодний і абстрактний. Меркель, донька протестантського пастора зі Східної Німеччини, безсумнівно, втілює частку цієї традиції.

Різні групи, опозиційні до політичного курсу Меркель, об'єдналися через кризу біженців. Проте обвинувачення, ніби канцлер планувала масовий наплив мігрантів, щоб прискорити багатокультурну трансформацію Німеччини, необґрунтоване. Навіть один із її найбільших критиків, журналіст Робін Олександр, у бестселері про Меркель і кризу біженців вказує, що канцлер, з одного боку, керувалась обставинами, а з іншого – почуттям обов'язку.

Вона зіштовхнулася з суспільним острахом, що наплив мігрантів зашкодить християнським цінностям. «Новоприбулі – це не просто "маси", – наголосила Меркель. – Вони особи, створені за образом Божим». Що ж до побоювань, що іслам зруйнує християнську культуру Європи, канцлер зазначила, що християнська культура вже руйнується зсередини, в чому можна переконатися, спитавши простих німців про християнську теологію. «Якщо ви турбуєтесь про збереження християнської культури, частіше ходіть до храму й читайте Біблію».

Чудова порада. Але чи не дала її Меркель саме тому, що демократія, пропагована християнськими демократами, з її плюралістичним, релігійно-нейтральним ідеалом, уже давно призвела до зникнення християнської практики в повоєнній Європі?

Марітен вважав, що плюралістична демократія, яка дотримується прав людини, призведе до посилення релігії. Але це не так.

Спільноти, які не визнають соціального царства Христа, стають дедалі більш світськими. І погляди на мораль, особливо сексуальну, відходять від учення Церкви. Християнські політичні партії на кшталт ХДС відреагували на це послабленням власної прихильності до християнських моральних принципів.

Папа Франциск захоплюється Ангелою Меркель зокрема тому, що вона, здається, прагне до плюралістичного бачення глобального розвитку, яке Святий Престол відстоює після понтифікату Павла VI. Сподівання на цю плюралістичну політику завжди полягало в тому, щоб сприяти миру, співпраці та процвітанню. Ватикан чекає глобалізованого світу, якому властиві солідарність і відповідальність, у якому розбіжності віровизнання не стають перешкодою для поваги до гармонії.

Але завжди був ризик, що плюралізм призведе до маргіналізації християнства, а на Церкву тиснутимуть, щоб змусити її зректися свого вчення. На жаль, є ознаки того, що це вже відбувається, особливо там, де католицьке вчення конфліктує зі світськими моральними настроями. На нещодавньому сімейному синоді здавалося, що є сильний імпульс подолати цю розбіжність шляхом пом'якшення церковної доктрини. Але, безумовно, жодне покращення стосунків зі світом не може виправдати відмову свідчити істину.

Меркель достатньо досвідчена, щоб пом'якшити свою позицію для зміни суспільної думки. Переломним моментом у її поточній кампанії стало порушення партійної дисципліни, коли парламент Німеччини легалізував одностатевий шлюб. Соціал-демократи сподівалися використати цю ситуацію проти Меркель у виборчій кампанії. Але, дозволивши законові пройти (навіть якщо вона сама проголосувала проти нього), канцлер позбавила їх такої можливості.

Було б цікаво почути думки Папи Франциска з цього приводу. Чи побачить він це як приклад морального боягузтва? А чи сприйме як другорядне питання, яке можна відкласти заради спільного прагнення до плюралістичного майбутнього?

Джерело - Сatholic Herald

Переклад: Павло Зінченко, КМЦ