«Чи потрібне богослов’я Україні?»: перший день Катехитичного симпозіуму в Городку

Розпочався симпозіум, на який з’їхалися богопосвячені – і не тільки – особи з усієї України, з Меси, яку попровадив єпископ Кам’янець-Подільської дієцезії Леон Дубравський OFM. Співслужили йому зокрема отець Віктор Білоус, ректор городоцького Інституту богословських наук, віце-ректор отець Сергій Хитрий і отець Ігор Гнюс, керівник Навчально-катехитичного центру «Дерево життя» при Інституті святого Томи Аквінського в Києві. Уже вступні обряди налаштували на погляд уперед: єпископ наголосив, що Служба Божа відбуватиметься в інтенції як нинішніх студентів Інституту, так і тих, хто тут учитиметься в майбутньому. Отець Ігор Гнюс, виголошуючи проповідь, вказав на те, що вже сама присутність учасників на цій зустрічі – це матеріальний доказ їхнього покликання бути продовженням голосу Христа, вчитися й навчати, пробуджуючи до духовного воскресіння та навернення. Про те, як саме має виглядати це навчання, щоб бути справді корисним і враховувати обов’язки не тільки перед людьми, а й перед Богом, і йшлося в подальших доповідях.

Першу з них зробив отець ректор Віктор Білоус, який розповів про свій навчальний заклад. Офіційно Інститут у Городку працює вже 20 років, але перед тим тут 5 років були катехитичні курси, з яких він і народився. Тож можна говорити про чверть століття плідної роботи: через ці стіни пройшла майже тисяча осіб, багато з яких пов’язали життя з катехитичною діяльністю. Чотири спеціальності, які Інститут має сьогодні (подружньо-родинна, педагогічно-катехитична, сакральна музика та християнська журналістика), виникли не одразу, але, що важливо, народжувалися з осягнення практичних потреб. Симпозіуми, які тут відбуваються, – наприклад, про катехизацію дітей, про роль мови в євангелізації, про працю з людьми з особливими потребами – також орієнтовані на те, щоб відповідати на актуальні запити й не залишатися лише теоретичними розважаннями.Наступний доповідач, отець Ігор Гнюс, розповів про київський Інститут релігійних наук святого Томи Аквінського, яким опікуються домініканці. Для цього осередку католицької освіти особливе значення має девіз Ордену Проповідників: «Veritas» – «Істина». Тутешні отці покликані пізнавати правду, молитися й навчати того, що осягнули на колінах, унаочнюючи зв’язок віри й інтелекту. Особливість Інституту й водночас один із великих викликів, які перед ним стоять, полягає в тому, що тут пропонують католицький теологічний вишкіл людям будь-якої конфесії. У стінах цього осередку латинської цивілізації в Києві, як назвав його отець Ігор, відбувається міжконфесійний і міжрелігійний діалог.

Тим часом Катехитичний центр, який працює при Інституті святого Томи та роботу якого презентувала Ірина Максименко, орієнтований уже більше на католиків обох обрядів. Це й не дивно, адже тут готують катехизаторів і сімейних консультантів. Доповідачка детально спинилася на досвіді сімейних консультацій, підкресливши, що в Україні потрібне професійно подане богослов’я сім’ї. Щоб давати користь, воно мусить бути зрозуміле, вчасне та щире. Відповідальність сімейного консультанта полягає в тому, щоб не просто готувати пари до шлюбу, а й супроводжувати їх на дорозі до Бога, уміти допомогти тоді, коли вже укладена сім’я прийде в ситуації кризи. Ця праця – утім, погодилися учасники, як і кожна теологія, яка хоче бути плідною, – має стати свідченням життям. Навіть ті випускники курсів, які не стають консультантами, втілюючи здобуті знання на практиці, дають плід для своєї домашньої церкви та знайомих сімей.

Після обіду, який дав змогу не тільки підживитися фізично, а й обговорити вже почуте, настала черга доповідей, зосереджених на окремих гранях богословського вишколу. До учасників симпозіуму приєдналися семінаристи місцевої Вищої духовної семінарії Святого Духа та єпископ-помічник Кам’янець-Подільської дієцезії Радослав Змітрович ОМІ.

Другу частину дня розпочав отець Сергій Хитрий, відповідальний за педагогічно-катехитичний напрям. Його доповідь стосувалася викликів щодо християнської етики у школі та катехизації – двох різних, але важливих напрямків роботи з дітьми. Щодо християнської етики, не так давно запропонованої як шкільний предмет, досі є більше питань, аніж певності. Зокрема проблеми стосуються браку методу, фахівців і визначеної мети. Що ж до катехизації, то її мета доволі зрозуміла: аби Церква була жива, потрібні свідомі християни, а вони з’являються, якщо їх виховувати у вірі. Це виховання в жодному разі не може бути просто теоретичним предметом, уроками, на які діти приходять раз на якийсь час, а більше про них і не думають. Катехизація покликана залучати всю особистість у повноту християнського життя, допроваджуючи до зустрічі й сопричастя з Господом і впровадження людини у спільноту Церкви. Отець Сергій не тільки розповів, а й показав, як може виглядати така формація: він презентував нові зошити для катехизи, видані під патронатом єпископа Леона Дубравського.

Наступна доповідачка, Галина Глодзь, перенесла наголос із богословського вишколу на світську культуру. У її доповіді ішлося про двобічну взаємодію: по-перше, про доцільність використання художньої літератури як об’єкту теологічного осмислення, а по-друге, про те, як і чому богословська рефлексія може зацікавити секулярну культуру. На важливість такої співпраці звертав увагу ще Другий Ватиканський Собор, отці якого підкреслювали важливість занурення в культуру для розпізнавання голосів і знаків часу. Література сприяє інтелектуальній, особистісній і світоглядовій формації людини – зокрема теолога – і дає інструменти для спілкування зі світом, для євангелізації. З іншого боку, теологічний погляд на літературу збагачує її дослідників контекстами, метафорами й розумінням традиції, а врешті-решт пропонує відповіді на фундаментальні запитання про мету людини і світу, які так чи інак є в серці по-справжньому хороших текстів.

Доповідь отця Миколи Мишовського теж у певний спосіб стосувалася роботи зі словом – цього разу в медіа. Він звернув увагу на поширений і дуже хибний стереотип щодо того, що достатньо бути католиком, аби бути католицьким журналістом. Робота з церковними ЗМІ – які, нагадаємо, засоби не так інформації, як суспільної комунікації, – вимагає серйозної підготовки та значних ресурсів, але якщо Церква прагне адекватної репрезентації у світі, без цього не обійтися. Адже необхідні люди, і миряни, і священики, які розумітимуть виклики часу та вмітимуть про них говорити, пам’ятаючи про своїх адресатів. Можна багато розмірковувати про євангелізацію, але це не дасть плодів, доки не буде усвідомлення, що проповідь священика сьогодні конкурує з цілим безміром світських ЗМІ, значно краще фінансованих.

Останній доповідач 19 вересня, отець Ярослав Росочинський, в Інституті богословських наук Непорочної Діви Марії відповідає за напрям сакральної музики. Музика, яка супроводжує близько 70 відсотків кожної Літургії, має дуже велике значення на тому шляху, яким вірні йдуть до Христа. Адже ми співаємо не на Месі, а Месу, і розуміння цього мало б сприяти плеканню високої музичної культури, повазі до музичної й загалом мистецької спадщини Церкви. На жаль, в Україні досі нема жодного музичного вишу латинського обряду, церковні музиканти зазвичай працюють за ідею, а вибір достойного пісенного супроводу для Літургії залишається на совісті священиків. Часто виникає спокуса звернутися до мелодій, натхнених сучасною популярною сценою, особливо коли йдеться про дитячі служби. Але, як наголосив отець Ярослав, варто докладати зусиль до того, аби прищеплювати літургійний і музичний смак із раннього віку. Знайомство зі складною літургійною класикою – це теж складова формації, яка дозволяє особі краще розуміти глибину таїнства, до якого вона причетна.

Обговорення, які відбувалися після кожних двох доповідей, ще раз довели практичну важливість симпозіуму. Учасники запитували насамперед про ужиткові виміри заторкнутих тем – і не виникає сумнівів, що вони знайдуть для них застосування у своїй щоденній праці.

Варвара Холодна, КМЦ

По темі: 

Богослов’я Україні потрібне: другий день Катехитичного симпозіуму в Городку