Молитва у Луцькому кафедральному храмі за жертви 1943 року на Волині

Очолив Євхаристію Ординарій Сєдлєцкої дієцезії єпископ Казімєж Гурда. З ним співслужили Ординарій Луцької дієцезії єпископ Віталій Скомаровський, священики Римсько-Католицької та Греко-Католицької Церкви.На спільну молитву з римо-католиками Луцька прибув представник Посольства Республіки Польща Яцек Жур, представники Генерального консульства Республіки Польщі в Луцьку на чолі з Генеральним Консулом Вєславом Мазуром, представники Університету ім. кард. Стефана Вишинського у Варшаві, представники Полонійних організацій Луцька та численні гості з-за кордону. Також були присутні представники місцевої влади: перший заступник міського голови м. Луцьк Недопат Григорій Вікторович, керівнику Управління інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Чубара Ольга Сергіївна та секретар Луцької міської ради Пустовіт Григорій Олександрович.Пам’ять про жертви ІІ світової війни на Волинській землі залишилася у людських серцях.
Проповідь для усіх зібраних на спільній молитві у храмі сказав єпископ Казімєж Гурда: «Дорогі Брати та Сестри, прагну щиро подякувати єпископу Віталію за запрошення на сьогоднішнє богослужіння. Хотів би також передати найщиріші вітання від єпископа Петра, помічника Сєдлєцкої дієцезії, від усіх священиків та богопосвячених осіб, і всіх вірних Сєдлєцької дієцезії. Луцька та Сєдлєцька дієцезії мають спільне минуле, спільну історію. Луцькі єпископи резидували в Янові Подляскім, який від 1818 року став садибою Підляскої дієцезії, яку сьогодні називаною Сєдлєцькою. Частина парафій Луцької дієцезії, була включена до новоутвореної підляської дієцезії. Останім луцьким єпископом, котрий резидував в Янові Подляському, а тіло якого поховане в крипті янівської колегіати, був єпископ Адам Нарушевич. На територій Сєдлєцкої дієцезії, в Сточку Луковським народився Ваш єпископ, Слуга Божий Адольф Петро Шельонжек. І таких причин є багато, щоб я міг бути сьогодні разом з Вами. Тому дуже вдячний Вашому єпископу Віталію за це запрошення. Вчора ми збиралися в місцевості Янова Долина, сьогодні ми громадимося в цьому Луцькому храмі на молитву в намірах наших братів та сестер, усіх жертв людської ненависті, які загинули у перших числах липня 1943 року тут на Волинській землі. Пам’ятаємо про них у наших серцях та молитвах. Прагнемо зберегти пам’ять про них для наступних поколінь поляків, які проживають тут на українській землі, а також і для тих, які проживають у своїй Батьківщині. Збереження цієї пам’яті чинить те, що ми не втрачаємо свого коріння, ми не втрачаємо своєї автентичності. З глибокою вдячністю згадуємо у ці дні українців, які з благородністю остерігали поляків перед нападами та рятували їх. Дякуємо також тим, які у цих днях разом з нами єднаються у молитві і приймають участь у наших урочистостях. Це є знаком взаємного зрозуміння та взаємної доброзичливості. Дорогі Сестри та Брати, понад 70 років тому, у цих днях, було спалено близько ста сіл у яких проживали поляки. Багато з їх мешканців загинули трагічно. Багато з них загинули в храмі, де брали участь у Службі Божій. Прийшли до храму, щоб зустрітись з Богом, щоб віддати Йому всі свої справи, довірити Йому своє життя і життя своїх найближчих. Прийшли до Творця життя і смерті. Знали, що прийняття Тіла Христа приготує їх на останню зустріч з Богом, але не могли передбачити, що ця зустріч з Ісусом Христом, відбудеться безпосередньо у цій Євхаристії, і запровадить їх на зустріч з Ісусом в таємниці смерті. Відібрали їм земне життя під час Святої Меси, яка є джерелом вічного життя. Тексти сьогоднішньої Літургії Слова говорять нам про цю таємницю: «Очам безумних видалось, що вони вмерли, і їхнє переставлення вважали за нещастя, а відхід їх від нас – за згубу, вони однак – у мирі». Ми віруючі люди, тому дивимося на наше життя і життя наших ближніх, життя яких на цій землі закінчилося несподівано, через призмат віри, через правду об´явлену в Божому Слові. Адже згідно Божого Слова «смерть» не є нещастям. «Душі праведних у руці Божій». Це для нас радість та слова потіхи. Справедливі в Божих очах це ті, котрих усправедливлює Ісус Христос. Перед Богом Отцем, ніхто з нас не є справедливий. Єдиним справедливим є Ісус Христос, а ми справедливі перед Богом Отцем у Христі. Бог досвідчив справедливих у вірності, подібно як досвідчив у вірності єдиного справедливого – Ісуса Христа. «Він випробував їх, як золото в горнилі, і прийняв їх, як жертву всепалення». Жертву всепалення з себе, жертву, яка заступила всі жертви Старого Завіту, яку приніс Ісус Христос на дереві хреста. Ми переконані, що наші найближчі, випробовувані так, як випробовується золото в горнилі, з’єднали свою жертву життя з жертвою Ісуса Христа, і дякуючи цьому, їх жертва була прийнята Небесним Отцем. Надіємося, що через цю жертву вони були спасенні та живуть у присутності Бога, радіючи Його нескінченною любов’ю.Праведним серцем Бог дає спасіння – співали ми сьогодні в респонсорійному псалмі. Сьогодні, згадуючи наших померлих, коли думаємо про їхнє терпіння, то не можемо від’єднати його не лише від терпіння Ісуса Христа, але також і від Його молитви за тих, які Його розіп’яли: «Отче, пробач їм, бо не знають, що роблять». Терплячий та помираючий Христос вчить нас прощення нашим неприятелям. Дякуючи Христу, ми можемо усправедливлювати наших братів та пробачити їхні провини. І це становить найбільшу таємницю нашої приналежності до Христа і нашої з Ним єдності. Ми Його наслідуємо в тому, що Він робить для нас. Він нас усправедливлює, прощає наші провини. Ми натомість, усправедливлюємо наших братів, ми прощаємо їхні провини, які вони вчинили проти нас. Усе віддаємо Ісусові Христу. Цілу нашу справедливість пов´язуємо зі справедливістю Бога. Дякуючи цьому, попри пережите зло, людську ненависть, ми маємо сили та відвагу будувати взаємоповагу, єдність, навіть з тими, хто нас скривдив. Це є таємниця життя у Бозі, дякуючи Його освячуючий благодаті. Дякуючи цій благодаті, віруючі люди спроможні до будування цивілізації любові, спроможні відкинути цивілізацію смерті. А цивілізація смерті, як це можемо спостерігати, щораз міцніше виражає свій вплив. Люди, які відкидають Бога не спроможні цього зрозуміти. Люди, які відкидають Бога не можуть пробачати, не можуть відкрити своє серце для життя, не можуть бути братами. Вони часом не можуть змиритися з тим, що інші уміють будувати взаємну доброзичливість, що хочуть будувати цивілізацію любові, тому роблять усе, щоб їм у цьому перешкодити. Не можемо їм піддаватися чи їх у цьому наслідувати. Для віруючих людей, можливе взаємне примирення і взаємне прощення. Цю правду містять слова сьогоднішньої Євангелії. Осягнення спасіння, осягнення неба, поселення в небесних помешканнях, можливе дякуючи Ісусові. Він є дорогою, котра провадить до неба. Адже Ісус сказав «Я – дорога, правда і життя. Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене». Найдорожчі брати і сестри, ідучи за Христом, зберігаймо в пам’яті наших братів та сестер, які понад 70 років тому загинули, очищаймо нашу пам’ять від ненависті, триваючи при Христі, будуймо між нашими народами між українським та польським народом цивілізацію життя, цивілізацію миру, цивілізацію взаємного братерства, бо лише така цивілізація є гідна людини і гідна наших людських сподівань. Амінь».
На завершення Служби Божої пастир дієцезії єпископ Віталій подякував єпископу Казімєжу Гурді за прийняття запрошення та скероване слово Боже до зібраних, також подякував представникам дипломатичного корпусу Республіки Польща в Україні, представникам місцевої влади, гостям з Польщі та усім, хто спільно молився під час Євхаристії за жертви 1943 року на Волині.
Слово до присутніх скерував представник Посольства Республіки Польща Яцек Жур.Парафіяни подякували сєдлєцкому єпископу за його присутність та очолення Служби Божої.
Спільне поминальне богослужіння.Згідно традиції у цей день відбулася молитва та покладання квітів біля колишньої в’язниці, де в червні 1941 року розстріляли луцьких в’язнів.Джерело: Луцька дієцезія
По темі:
Слово Архієпископа Мечислава Мокшицького в 74-ту річницю «Кривавої Неділі» на Волині