Народився святий Григорій (бл. 335–395) в Кесарії Каппадокійській (нині Туреччина) у християнській родині. Його братами були святий Василій Великий і святий Петро Севастійський, а сестрою – свята Мокрина Молодша. Батьки Василій і Емілія також долучилися до слави вівтаря.
Глава сім’ї мав ораторську школу, де навчались і його діти. Григорій, як і його батько, став ритором. Був одружений, але після смерті дружини Євдокії ступив на шлях аскетичного життя, за спонукою святого Василія Великого отримав рукоположення й оселився у василіянському монастирі біля Чорного моря.Хороша інтелектуальна підготовка дозволила Григорієві зробити великий вклад у розвиток богослов’я. Він залишив після себе багато аскетичних і містичних творів, проповідей, листів, коментарів до Писання й теологічних праць проти тогочасних єресей. Найвідоміші з них – «Про Святого Духа», «Про сотворення людини», «Життя Мойсея», «Про досконалість», «Життя Мокрини». Від Орігена перейняв алегоричну інтерпретацію слова Божого, розробив науку про тринітарність Бога, писав про гідність людини.
371 чи 372 року Григорія висвятили на єпископа Ніси (нині Невшехір, Туреччина), а в 380 року призначили митрополитом Себасти. Тут він активно боровся проти єресі аріанства. Узяв участь в Другому Вселенському Соборі в Константинополі, на якому долучився до доповнення Нікейського символу віри, відстоюючи тезу про божественну природу Святого Духа. Собор назвав його стовпом Церкви й опорою православ’я.
Помер Григорій у Нісі близько 396 року. Папа Пій V долучив його до Отців Східної Церкви; разом із братами він належить до грона каппадокійських отців.
Зображають святого в єпископських шатах східного обряду. Часто в лівій руці він тримає Євангеліє, а правою благословляє.