1 січня – урочистість Пресвятої Богородиці Марії (обов’язок бути на Месі)

431 року на Третьому Вселенському Соборі в Ефесі, коли виникла потреба боротися з єрессю несторіанства (за якою Єдинородне Боже Слово не стало людиною, а лише перебувало в Ісусі), поруч із догматом про Божественність Ісуса Христа був проголошений іще один: про те, що Діва Марія – це Богородиця, тобто Та, Хто породила Бога.

В об’явленнях і присутності в житті вірних Марія завжди вказувала на Свого Сина, не прагнучи прослави для себе. Догмат про її Боже материнство став на захисті Христа як істинного Бога, Який уповні став людиною. Ідеться не про те, що Марія дала Ісусові Божу природу; ні, з неї Він узяв тільки людське тіло. Але залишаючись другою Особою Пресвятої Трійці, Він народився з Марії не лише як людина, а і як Бог.

З догмату про Боже материнство Марії походять інші три: Вона непорочно зачата, завжди Діва й була взята з душею і тілом на небо – які неодмінно скеровують на Божу благодать, яка підготувала досконалий ковчег для приходу Божого Сина. «З догмату Божого материнства, як з живого джерела, виплинула особлива благодать Марії та її найвища, після Бога, гідність» («Lux veritatis»).

Через те що Богородиця дала Предвічному Логосу тіло, а Його тілом також є Церква, християни з любов’ю називають Марію своєю Матір’ю, якою Вона справді є. «Материнство Марії, розпочате словом “fiat”, доповнилося під хрестом, […] коли Ісус їй сказав: “Жінко, ось син твій”» (Бенедикт XVI, проповідь 29 листопада 2006). Тому Вона приваблює кожного, до Неї з довірою звертаються вірні в часи радості й випробувань, у важкі для Церкви чи держави дні, в ослабленні віри та любові. І в мить смерті, коли нізвідки чекати помочі, людина пригортається до Богородиці, аби Та випросила в Сина вічну радість.

Уклала Юлія Бойко