«Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, Він же Христос Господь» (Лк 2, 11).
Літургія оприсутнює в часі спасенні події, які в дні відзначення стають нашим «сьогодні». Святкування Різдва – радість від події, яка сталась і яка стається. У Церкві воно триває цілу октаву (вісім днів), так само, як і урочистість Воскресіння.Сьогодні «хлоп’ятко нам народилося, сина нам дано» (Іс 9, 5). Прийшов Той, на Кого чекали пророки й праведники, Хто був надією на спасіння вибраного народу. Коли згрішила перша людина, відповіддю Бога була обітниця: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством» (Бут 3, 15). У Євангелії від Луки родовід Ісуса Христа сягає Адама (пор Лк 3, 38), а отже, саме Він – той нащадок, у якому сповнилася Божа обітниця і який розчавлює голову сатані.
У символі віри Церква визнає, що Христос – Світло від Світла, Бог істинний від Бога істинного – прийняв тіло з Діви Марії та Святого Духа, був народжений, але не сотворений. Таємниця Різдва сягає глибин Божої любові до людини: Він не покинув її в мороку смерті, а Сам, залишаючись Богом, став людиною, аби дати їй спасіння.
Бог прийшов до Свого творіння не в галасі й розкоші. Вифлеємська госпóда, де мали зупинитись Марія та Йосиф, найменше відповідала народженню Сина Божого. Часто в таких місцях переважала несправедливість, гульня, розпуста – те, в чому немає місця для Бога. Народжений Месія являє найбільшу правду про Бога: Він з нами в усьому, і Його любов не минеться ніколи, адже Божий Син воплотився, коли про Нього ще не знали, і помер за нас, коли ми були грішниками (пор. Рим 5, 8).
Різдво почали святкувати приблизно з IV століття. Раніше відзначали Великдень і Богоявлення, однак поступово Різдво набуло значення найбільшої після Пасхи урочистості.
Уклала Юлія Бойко