Вільгельм (1150–1209) походив із багатодітної шляхетної сім’ї. Народився в Невері (Франція).
Батько готував Вільгельма до військової кар’єри й віддав на виховання родичеві, архідиякону Петрові Пустельнику, у Суассон. Хлопець освічувався не лише інтелектуально, а й набув досвіду духовного життя, що зміцнило його в постанові стати ченцем. Деякий час був каноніком у Суассоні й Парижі, а згодом вступив у монастир у Гранмонті. Через непорозуміння між братами перейшов до цистерціанців у Понтіньї, де згодом виконував функції настоятеля. Жив аскетично, увесь його вік супроводжувала глибока любов до Пресвятих Дарів, перед якими Вільгельм часто молився навколішки. Умів поєднати пошану та прихильність до братів з упевненістю в керуванні.1200 року, неохоче, але з послуху генералові ордену, прийняв єпископський сан. У пастирській праці оберігав права Церкви від втручання світської влади, напоумляв короля Філіппа ІІ, запроваджував церковну дисципліну, став опікуном для вбогих, дбав про в’язнів та хворих. Залишився вірний чернечому способу життя, не вживав м’яса й носив волосяницю. Вільгельм продовжив будівництво храму святого Стефана, яке розпочав його попередник, і на Різдво 1208 року відслужив там першу Месу. На бажання Папи Інокентія ІІІ зібрав військо в похід проти альбігойців, але не встиг узяти у ньому участь. Помер, молячись навколішки у храмі.
За переказами, через Вільгельма сталося 18 чудес за життя й не менше після смерті. Канонізований 1218 року.
Зображають святого в чернечому або єпископському вбранні, інколи з шоломом на голові або під час поклоніння Пресвятим Дарам. Атрибути – сатана під ногами, меч, шолом, книга.
Покровитель дітей і Паризького університету.
Уклала Юлія Бойко